Жуковський «Невимовне»

В елегії «Невимовне» (1819) поет висловив жалі про неможливість утримати мить прекрасного, вловити і зберегти в слові переливи світла, гру тіней і сонячних плям, відображення у воді сяючих хмар – все різноманіття живої, безперервно мінливою природи.

Що наша мова земної перед дивною природою?
З якою недбало і легкою свободою
Вона розсипала всюди красу ..

І однак же він у своїй поезії ставив перед собою це завдання: дати зриме, яке звучить, образне втілення невимовному – тому, що з’являється у глибинах людської свідомості, що світлими сплесками спливає на мить зі схованок підсвідомості і майже ніколи не піддається визначенню в логічних поняттях. І дуже часто Жуковському вдавалося блискуче її вирішувати. Так і тут, в «Невимовно», він знайшов слова, за допомогою яких викликав у читача уявлення про пожежу фарб у небесній блакиті і у відображенні хмар в синяві води, викликав ілюзію нашого сопричастя до того прекрасного в природі, що виникло в хитких, майже невловимих проблиску і що відгукнулося в людській душі. Адже вона для сприйняття прекрасного!
Про те, як Жуковський вирішив у «Невимовно» своє завдання, чудово сказав Г.А. Гуковский: «Жодного предметного слова – зауваження; всі слова підібрані як ноти емоційних звучань … Це і є вираження невимовного», – за допомогою музики слів, що передає музику душі.
Дійсно, елегія сповнена піднесеної патетики, що свідчить про здатність поета потрясати душу читача мовою справжньої поезії.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать