Герої та сюжети балади В. А. Жуковського «Світлана»

Творчість В. А. Жуковського відкрило російському читачеві на початку XIX століття несподіваний і таємничий світ романтизму. Великий поет і перекладач склав безліч елегій, послань, романсів, балад і епічних творів. Особливу популярність принесли поетові балади. Саме цей жанр він ввів в російську поезію. У Жуковського зустрічаються три види балад – «росіяни», «античні» і «середньовічні». Назва «росіяни» балади умовно, тому що Жуковський переробляв на національний лад зарубіжну середньовічну баладу.
«Світлана» – саме знаменитий твір Жуковського, це переклад-перекладення балади німецького поета Бюргера «Леонора». Сюжет «Світлани» заснований на традиційному старовинному мотиві народних історичних та ліричних пісень: дівчина чекає нареченого з війни. Події розгортаються таким чином, що щастя залежить від самої героїні. Жуковський використовує типову ситуацію «страшної» балади: Світлана мчить за фантастичною дорозі в світ темних сил. Сюжет твору «виривається» з реальності (ворожіння дівчат у «водохресний вечір») до сфери чудесного, туди, де нечиста сила робить свої чорні справи. Дорога в ліс, у владу ночі – це дорога від життя до смерті. Однак Світлана не вмирає, і її наречений не гине, а повертається після довгої розлуки. У баладі щасливий кінець: героїв очікує весільний бенкет. Така кінцівка нагадує російську народну казку.
Головна героїня у баладі наділена найкращими рисами національного характеру – вірністю, чуйністю, лагідністю, простотою. У Світлані поєднується зовнішня краса з внутрішньою. Дівчина – «мила», «красуня». Вона молода, відкрита для любові, але нелегкомисленна. Цілий рік, не отримуючи звісток від нареченого, героїня вірно чекає на нього. Вона здатна на глибоке почуття: Рік промчав – вести немає;
Він до мене не пише;
Ах! а їм лише червоний світло,
Їм лише серце дихає …
Дівчина сумує і тужить у розлуці з коханим. Вона емоційна, чиста, безпосередня і щира:
Як можу подружки співати?
Милий друг далеко …
Світ народної культури вплинув на духовний розвиток Світлани. Не випадково автор почав баладу з опису російських обрядів і звичаїв, пов’язаних з церковним святом Хрещення, з вінчанням в Божому храмі. Так поет пояснює народні витоки почуттів Світлани: надія і борг в серці героїні виявляються сильнішими сумнівів.
Народні уявлення у дівчини поєднуються з релігійними, з глибокою вірою в Бога і в долю. Ім’я головної героїні утворено про слова «світлий» і пов’язується з виразом «Божий світ», який проник в її чисту душу. Світлана сподівається на Божу допомогу і постійної звертається до Бога за душевною підтримкою:
Утамуй печаль мою,
Ангел Утішитель.
У саму напружену хвилину, побачивши уві сні у хатинці труну, Світлана знаходить в собі сили зробити найголовніше:
Перед іконою впала на порох.
Спасу помолилася;
І, з хрестом своїм у руці,
Під святим, що в куточку
Несміливо причаїлася.
У нагороду за істинну віру, за лагідність і терпіння Бог рятує дівчину. Світлана не гине в розлуці з коханим, а знаходить щастя на землі. Жуковський вважав, що навіть загибель нареченого не зможе знищити любов. Поет був переконаний, що люблячі душі з’єднуються і за межами земного буття. Такий же вірою володіє і його героїня. Вона не нарікає на Провидіння, а несміливо питає:
Таємний морок прийдешніх днів,
Що обіцяєш душі моїй,
Радість иль журбу?
Своєрідний казковий «двійник» героїні – «білосніжний голубок». Це і є той самий «ангел-утішитель», до якого Світлана зверталася до ворожіння і благала: «Утамуй печаль мою». Це і є добрий посланник небес, «з світлими очима». Епітет дає уявлення про чистоту, святості ангела. Він зберігає Світлану. Рятує її від мерця:
Тихо віючи, прилетів,
До неї на перси тихо сіл,
Обняв їх крилами.
«Голубок» – ласкаве, ніжне назву. Це символ любові. Любов рятує Світлану, а про голубку автор говорить з наростаючою ніжністю: «але не спить голубочек білий». Ласкаво протистоїть злу і перемагає його:
Стрепенувся, розгорнув
Легкі він крила;
До мертвого на груди спурхнув …
Образ нареченого Світлани теж відповідає романтичним уявленням. Він гарний, хвацький, добрий. Улюблений дівчата здатний на всепоглинаюче відчуття:
… Все той же він
У досвіді розлуки;
Та ж любов у його очах,
Ті ж приємні погляди;
Ті ж на солодких вустах
Міли розмови.
Повтор у цих рядках підкреслює головні якості, які цінує автор у своїх героях – віру та вірність.
У баладі «Світлана» перемагає добро, торжествують народно-релігійні початку. Жуковський розкрив у своєму творі характер російської дівчини, відкритою і серцевої, чистою, радіючої життя. Світлана гідна щастя, тому що в ній «душа – як ясний день …»
Героїня стала одним з найулюбленіших персонажів російської літератури. Як Ліза з повісті М. М. Карамзіна, як Тетяна Ларіна з роману А. С. Пушкіна.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать