Драматургія минулого століття та її роль в російській літературі

Напередодні Великої Вітчизняної війни на сценах столичних театрів ще йшли багато з кращих вистав 1920 – 1930-х років. Підкорила театральну Москву чудова серія нових прочитаний шекспірівських “Отелло”, “Ромео і Джульєтта”, “Король Лір”, “Багато шуму з нічого”. Пізніше стало ясно, що за браком гідних радянських п’єс звернення до Шекспіра давало вихід акумульованої в попередні плідні роки могутньої творчої енергії. Новаторські експерименти першого післяреволюційного десятиліття забезпечили російській театру великий запас міцності. Однак адміністративний розгул відчувався скрізь і в усьому. Почалася смуга злиття театральних колективів за принципом примусового з’єднання непоєднуваного: Камерного театру О. Таїрова з Реалістичним театром М. Охлопкова, студії Р. Симонова з трам. Таке злиття приводило до двох взаємопов’язаним негативних наслідків: художня самобутність тієї чи іншої театральної школи оголошувалася не мала ніякого значення і ліквідувалося чудове стильове і жанрове різноманіття російського театру.
Велика Вітчизняна війна з її консолідацією національних сил повернула театру правду трагічних конфліктів. Театр разом з усією країною опинився на фронті. Чотири фронтових театру СОТ, фронтові бригади, загибель акторів, що потрапили в оточення, героїка виступів у блокадному Ленінграді, шлях від Москви до Берліна – про все це чимало сказано і написано дослідниками, істориками драматургії і театру. “Але ось який урок я виніс з роботи у фронтовому театрі, – згадує один з найвідоміших нині театральних режисерів О. А. Гончаров, – мистецтво впливає на глядача не прямо, а опосередковано. Більше надихали солдатів, викликали в них сильний емоційний відгук не п’єси, безпосередньо присвячені війні, А класика “.
Однак радянська драматургія не могла не відгукнутися на військові події. Сцени театрів всієї країни обійшли три найяскравіші п’єси тих років: “Фронт” (1942) О. Корнійчука, “Російські люди” (1942) К. Симонова і “Нашестя” (1942) Л. Леонова. Характерно, що, зберігаючи у своїй основі сувору жанрову визначеність, драматургія воєнних років разом з тим відчувала значний вплив різних художніх форм, збагачувалася елементами інших родів та видів літератури. У кращих драматургічних творах актуальність і публіцистичність з’єднувалися з ліризмом, епічні риси – з психологізмом, побутові буденні картини – з високою трагедійність. Провідним ж у них незмінно виступало героїчне начало, цементуюче всі інші елементи драми.
Але театральному свята поклало межа чергове партійна постанова “Про репертуар драматичних театрів і заходи щодо його поліпшення” (1946), який зажадав від драматургів рішучого повороту не до “західним розважальним комедіям” або “безідейним, слабким у художньому відношенні п’єсами, збіднює образи радянських людей “, а до” актуальним темам сучасності “,” більш чіткому визначенню своїх ідейних і політичних позицій “. На театр до того ж насувалася і нова біда, відома під назвою боротьби з космополітизмом.
Реакція на чергове партійне вказівку не забарилася з’явитися. Широке ходіння в художній теорії та практиці набула так звана теорія безконфліктності, яка перешкоджала нормальному розвитку літератури. Але особливо постраждала від неї саме драматургія як літературний рід за самою своєю природою остроконфликтной.
У творах про недавню війні нерідким було прикрашене, далеке від реальної трагедії народу зображення навіть таких страшних і драматичних подій, як Сталінградська битва (наприклад, п’єса Б. Чірскова “Переможці”).
У п’єсах на “виробничу” або “колгоспну” тему панував швидко став штампом конфлікт “новаторів” і “консерваторів”, що передбачав не зіткнення живих, яскравих людських характерів, а ходульні схеми, спрощує вирішення складних моральних і суспільних проблем. “Безконфліктність” подібного штибу присутня в комедіях А. Сурова – “Зелена вулиця” (1948), А. Софронова – “В одному місті” (1947), “Московський характер”(1948), О. Корнійчука -” Калиновий гай “(1950),” Крила “(1954). Відсталий голова сільради і молода активістка-колгоспниця, передовий перший секретар обкому і консервативний голова облвиконкому – всі вони, по суті, були радянськими, а значить більш-менш, але все одно “хорошими” людьми. Іноді, правда, з ними траплялися непорозуміння, але вони швидко і легко усувалися в рамках комедійного сюжету. “Загальна атмосфера творчості в ті роки, – згадував пізніше режисер Г.А. Товстоногов, – горезвісна “теорія безконфліктності” кидали нас всіх на пошуки хоч яких-небудь конфліктів, тому що без них немає драми і театру. Кодекси законів про працю і шлюб здавалися підходящої літературою для інсценівки “.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать