Василь Стус ім’я Поета, Громадянина, Людини

Твори за творчістю В. Стуса. Василь Стус… Знамените ім’я Поета, Громадянина, Людини. Не було йому місця тут, в цьому світі, тому що не міг він притертися, звикнути до суспільства, його законам, його звичаїв, де люди думали одне, а говорили інше. Кидався незахищеною грудьми на амбразуру, готовий прийняти на себе вогонь. Без ніяких гарантій, без найменшого тактичного маневру, без рятувальних гальм життєвої мудрості і тверезого толку. Над такими, як він, висів дамоклів меч державної машини, яка бачила в поетові «п’яту колону», що зсередини розхитувала державний устрій, розраховане та розпланований, здавалося, на віки. Такі люди довго не затримувалися у «великій зоні», навколо них була якась аура приреченості. Ще до загибелі Василя Стуса українська культура, література зазнала величезних втрат. Десятки, сотні письменників, поетів безслідно зникли в таборах смерті, інші змушені були або мовчати, або оспівувати режим, який ненавиділи, вождів, яких нехтували. Але вони вижили, зберегли свій талант, сили, щоб зараз, у наш час змін і відродження, підняти українську літературу на нову висоту.

Ми, не звикли цінувати своїх геніїв за життя. Якась жорстока закономірність: час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли спіткає, що дух його – безсмертний, схиляється в пошані і каятті. І роздумуючи над долею Стуса, я прийду до висновку, що треба було йому не загинути героїчно, а вижити і створювати культуру, літературу. Мертві герої залишають самі імена, а будувати фундамент національного відродження потрібно живим. Мені здається, що навіть у тодішньому тоталітарному суспільстві умови для творчості були не настільки нестерпні та безнадійні, як думав Стус. Ось хоча б взяти і Тичину. Він був здібний і талановитий, і залишався собою. Це властивість – одна з незліченних його здібностей. Правда, зараз деякі художники згадують, що вірш Павла Григоровича «Партія веде» був написаний у 33-му році, коли люди пухли і вмирали з голоду, а поети чи мовчали, зломлені червоним терором, або видавали на-гора «Не золотоверхий нам потрібний »(і це про Київ!). Але ж ми знаємо і іншого Тичину саме тому, що свого часу він перемолчал. Талант – категорія громадська. Він повинен бути збережений для спільноти. Василь Стус недооцінював себе, не до кінця розумів свою роль і в суспільстві, і в літературі, і тому цю думку замовчував. Поет вважав, що в екстремальних умовах буття потрібен не збережений талант, а жертва себе для народу. Буде жити народ – будуть і таланти. Я вважаю, що це не так. Література, мистецтво, духовність – це ті цінності націй, які не дадуть зникнути українського народу, які об’єднують нас, наповнюють гордістю, національною гідністю.

Василь Стус – один з великих українських поетів нашого сторіччя. Це світле образ людини, який став символом незламності духу, людської та національної гідності. Це самобутній поет, схильний до філософського поглиблення поетичного слова і разом з тим – до синтезу глибинних джерел традиційного українського поетичного мови ХХ ст. Поезія Стуса прийшла до нас не так давно і далі доходить, як світло далекої зірки. Його ім’я увійшло в життя нашої країни на потужній хвилі національного відродження і державного утвердження України. Цей час руйнування ідеологічних табу, час відкриття нових знань про минуле і сучасне України. Ця незабутня сторінка нашої історії освячена іменем Василя Стуса. І час спливає, свята змінюються буднями, життя невблаганно ставить перед нами свої прагматичні завдання. Справедливі гасла від частого повторення ризикують виродитися у фразу. Стає страшно від думки, що дорога для нас постать поета може перетворитися на новий офіціоз, на штамп. Не можна допустити спекуляцій його ім’ям, створення нового культу й нового міфу. Поет виростав і формувався в задушливій атмосфері, де його прагнення бути особистістю видавалося підозрілим.

Ліричний герой поезії – людина внутрішньо вільна, живе, діє, незважаючи на обставини, всупереч ним. Це дало йому можливість залишитися Людиною і Поетом, перетворити табірну дійсність на свій «Парнас». У різних життєвих ситуаціях він залишається вірним своїй долі, яку сам обрав:

* … На долонях доль, між обачних пальців, потекло, немов пісок, дощами перемитих, моє життя.
* Як я губився в тих долонях доль! («Замерехтіли між двох світів»)

Але він не хотів та й не міг бути «вільним» від всього – від «пам’яті століть», від своїх зобов’язань перед рідною землею, перед своїм народом. Стус належить сучасній поезії, поезії ХХ ст. Належить до її «золотим» фонду, до її класику, як Пастернак і Тичина, Назвав і Лорка, та й врешті-решт зрілий Рільке. Стус культивує свій словник, активізує певні словоформи. Йому властива інтонаційна неповторність, смислове та емоційне переосмислення слова, створення власних «Стусового» неологізмів. І не тільки нові слова створює Василь Стус. Значним є його внесок у розвиток української поетики. Він розробляє мотиви та напрямки, яких ще не знала світова література.

Структура деяких віршів з «Палімпсестів» – романсова; у світовій художній практиці подібне майже не трапляється, оскільки класичний романс за змістом може бути тільки любовною піснею. В. Стус скористався ж цієї художньою формою для того, щоб максимально інтімізовать почуття вітчизни, яке в романсі має можливість розвиватися єдиним і неповторним мелодійним рухом. Можна було б спробувати поміркувати: а може – це успадкування, звичайне навчання у корифеїв і т.д.? Ні! Василь Стус запозичує в старших лише зовнішню подібність або схожість, а внутрішньо дає цілком новий поетичний якість, яке витримано в дусі постмодернізму. У «епоху полусолнца – напівтемряви», (кажучи його словами), В. Стус писав не для всіх, а для кожного.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать