Дірка в людстві. Образ Плюшкіна

Спосіб зображення Плюшкіна дещо відрізняється від показу попередніх поміщиків. Якщо Манілов, Коробочка й інші представлені Гоголем як характери вже сформовані і омертвілі, то Плюшкіна він дає у розвитку, малюючи сам процес його деградації. Вважаючи, що він є межею розпаду людської особистості, «діри на людство», Гоголь прагнув не просто відтворити ще один типовий характер, але обов’язково показати, як відбувається саме крах особистості, як людина стає Плюшкіна. Ліричний відступ, з якого починається розділ, пронизане гірким визнанням переважання вульгарності в життя, яка знищувала «живий рух колишніх років, сміх і немолчном мови». Воно тому звучить як елегія про минає життя і молодості, про втрачені «юності і свіжості». Випереджаючи розповідь про втрату людиною живого людського вигляду, про повну байдужість його до всього живого, ліричний відступ допомагає зрозуміти причини соціальних каліцтв життя, причини совершившегося з Плюшкіним перетворення.

Подальший аналіз проводимо за планом, який може виглядати приблизно так:

* – Яка риса в характері Плюшкіна стала головною?
* – Як виявляє себе ця риса в описі його зовнішності? вдома? маєтки?
* – Що розповідає Гоголь про минуле поміщика?
* – Як сталося його перетворення на скнару? Які причини цього перетворення?
* – Як розкривається характер Плюшкіна в сцені торгу?
* – Що можна сказати про становище селян Плюшкіна?
* – Типовий чи Плюшкін? Чим він страшний?

Звертаючи увагу на текст розділу, допоможемо їм прийти до таких висновків. Основна риса в характері Плюшкіна – це перейшла всі межі, доведена до абсурду скупість. Вона тяжіє над усім його буттям, керує всіма його думками. Поміщик, у якого тисяча з гаком душ кріпаків, власник величезного маєтку, де комори ломляться від борошна, зерна, полотен, сукон, овчин і т. п., Плюшкін в той же час боїться дозволити собі найменше надмірність-он. Готовий харчуватися впроголодь, одягатися в ганчір’я, аби не підірвати основ свого «добробуту». Однак дійшла до абсурду скупість не тільки не зміцнює його матеріального благополуччя, але стає головною причиною поступового розорення: «Сіно і хліб гнилі, поклажі та стоги зверталися в чистий гній … борошно в підвалах перетворилася на камінь … до сукно, полотно і домашнім матерій страшно було

Процес незворотного руйнування Плюшкіна виразно підкреслюється описом села, садиби, будинки поміщика. Їх вигляд вражає занепадом і запустінням. Гідно вінчає картину цього «відумерлої місця» постать його господаря в старому ковпаку і плаття, що нагадує жіночий капот, так що Чичикову було важко визначити, хто перед ним: «баба або мужик». Припущення Чичикова, «що це, мабуть, ключниця», – символічно: Плюшкін – сторож речей, їх раб. Але «був час, коли він був тільки бережливим господарем! Був одружений і сім’янин, і сусід заїжджав до нього ситно пообідати, слухати і вчитися у нього господарству і мудрої скупості … в очах його було видно ‘розум; досвідченістю і пізнанням світу була пройнята його мова ».

Що ж сталося потім? У чому причина такого страшного і потворного перетворення? Гоголь бачить її в соціальних умовах його буття (паразитизм, неробство), що породжує бідність почуттів. І в щасливі часи життя Плюшкіна «занадто сильні відчуття не відбивалися на його обличчі». Після смерті останньої дочки «людські почуття міліли в ньому постійно, і кожен день щось втрачалося в тій зношеної руїнах». Повільно і поступово відбувався процес його деградації: спочатку померла дружина – Плюшкін «став неспокійніше, підозріліше, скупіше»; потім втекла зі штаб-ротмістром Олександра Степанівна, син визначився в полк – Плюшкін послав їм замість допомоги прокляття. «У будинку стало ще порожній». Коли ж померла його молодша дочка, він залишився єдиним сторожем і охоронцем своїх багатств.

* «Самотня життя дало ситну їжу скупості, яка, як відомо, має вовчий голод, і чим більше пожирає, тим стає ненаситні».

У міру того, як скупість опановувала Плюшкіна, рвалися всі нитки, що зв’язують його з людьми. Виразно розкривається характер Плюшкіна в сцені купівлі-продажу «мертвих душ». Тут в першу чергу звертає увагу його реакція на пропозицію Чичикова: від радості Плюшкін позбавляється на якусь мить дар мови, але вже в наступну хвилину до нього повертаються звичні страх і турбота – адже купча фортеця потягне за собою витрати! Не менш характерно і інше. Як і Собакевич, Плюшкін не просто віддає Чичикову списки померлих селян, а довго торгується з ним. Але якщо розважливий і практичний Собакевич відразу запитує «по сто рублів за штуку», то Плюшкін, що втратив будь-яке уявлення про реальну цінність речей, торгується по дрібницях, випрошування, як милостиню, до призначених Чичикова тридцяти копійкам «пристебнути ще хоч по дві». При цьому руки його від жадібності тремтять і трусяться, «як ртуть».

Розкриття образу Плюшкіна невіддільне від показу тяжкого становища його селян. Про нього красномовно свідчить не тільки жебрацький вигляд їхніх будинків і села, а й інші епізоди, сцени, деталі. Не бажаючи «зайвих» витрат, Плюшкін морить своїх селян голодом, і вони в нього, за зауваженням Собакевича, «мруть, як мухи». З тієї ж причини він тримає в будинку тільки одні чоботи для всієї челяді, і його кріпаки змушені босоніж «танцювати по морозу». В очах Плюшкіна всі селяни – дармоїди і ледарі. Він підозрює їх в самих низьких пороках. Майже втративши людську подобу, Плюшкін, тим не менше, вважає селян істотами незмірно більш низького порядку.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать