Війна народна (за творами О. Т. Твардовського)

У творчості Олександра Твардовського дуже яскраво представлена тема війни. Особливо в його поемі «Василь Тьоркін» А. Солженіцин писав про нього: «Але з часів фронту я відзначив« Василя Тьоркіна »як дивовижний успіх … Твардовський зумів написати річ позачасову, мужню і незабруднену …». Кажуть, що вже поставили пам’ятник бійцю Василю Теркину. Пам’ятник літературному герою – річ взагалі рідкісна, а в нашій країні особливо. Але мені здається, що герой Твардовського заслужив цю честь по праву. Адже разом з ним пам’ятник отримують і мільйони тих, хто так чи інакше схожий на Василя, хто любив свою країну і не жалів своєї крові, хто знаходив вихід зі скрутного становища і вмів жартами забарвити фронтові труднощі, хто любив пограти або послухати музику на привалі. Багато хто з них не знайшов навіть своєї могили. Нехай же пам’ятник Василю Теркину, буде і надгробком.

У бібліотеці, куди я прийшов, щоб взяти поему, мені дісталося дуже цікаве видання: разом з текстом були листи читачів «Василя Тьоркіна» з 1942 по 1970 року і відповідь читачам «Як було написано« Василь Тьоркін ». Перегортаючи ці різноманітні листи читачів, я переконався, що поема Твардовського була справді народною, вірніше, солдатської поемою. За спогадами Солженіцина, солдати його батареї з багатьох книг надали перевагу більше всього їй і «Війни і миру» Льва Толстого.

Особисто ж мені найбільше подобається в творі мова Олександр Трифонович – такий легкий, образний, народний. Вірші його запам’ятовуються самі. До душі незвичність книжки, то, що вона ніби без початку і кінця. Немов ти знову зустрівся зі старим другом, якого тобі представляти не треба. А потім розлучився з ним. Що ж, це життя … І те, що автор пропонує: Словом, книгу з середини і почнемо. А там піде. Це, я вважаю, робить героя і ближче, і зрозуміліше. Дуже правильно і те, що поет приписав Теркину вже багато геройських подвигів. Одного збитого літака і взятого «мови» цілком достатньо. Адже, за визнанням самого Твардовського він трохи не захопився «сюжетністю». Хотів «змусити» Тьоркіна перейти лінію фронту і діяти в тилу у ворога на Смоленщині (до речі, Батьківщини самого автора). Але відчуття міри не дало цього зробити. Недарма ж Олександр Ісаєвич Солженіцин у своїх літературних спогадах «Буцалося теля з дубом» захоплювався цим відчуттям міри у Твардовського. Він, зокрема писав, що, не маючи свободи сказати повну правду про війну, Твардовський зупинявся перед кожним брехнею трохи не на останньому міліметрі, але ніде цього бар’єру не переступив. Тому і вийшло диво!

Якби мене запитали, чому Василь Тьоркін став одним з моїх улюблених літературних героїв, я б сказав: «Він дуже до душі мені любов’ю до життя. Дивіться, він на фронті, де щодня смерть. Часом мерзне і голодує, не має звісток від рідних, його ранять. А він не сумує. Живе і радіє життю.

Мені здається, сьогодні цієї якості так не вистачає багатьом людям. А може бути, що іноді й мені самому … Тьоркін не може не радувати своєю життєрадісністю. Адже він

* На кухні – з місця, з місця-в бій.
* Пече, їсть і п’є зі смаком
* На позиції будь-хто.
* Він може переплисти крижану річку, тягнути, надриваючись, «язика».
* Але вимушена стоянка, «а мороз-ні стати, ні сісти …».
* І Тьоркін заграві на чужій гармошці.
* І від тієї гармошки старої
* Що залишилася сиротою
* Як-то раптом тепліше стало

На дорозі фронтовий. Тьоркін – душа солдатської компанії. Недарма товариші так люблять слухати його то жартівливі, то дуже серйозні розповіді. Ось лежать в болотах, де піхота, яка «перемокла», мріє вже навіть про те, «хоча б смерть, і на сухому». «Третю добу шиш показує в животі кишка кишці». Слабкий дощик, злий кашель терзає груди. І навіть прикурити не можна: розмокнули сірники. Солдати всі проклинають, і здається їм, що «гірше що вже лиха». А Тьоркін посміхається і починає довше міркування. Каже він про те що, поки солдатів відчуває лікоть товариша, він сильний. За ним батальйон, полк, дивізія. А то й фронт. І що там. Вся Росія! От минулого року, коли німець рвався до Москви і співав: «Москва моя», тоді й можна було журитися. А нині німець вже не той, «цієї пісні торішньої нині німець не співає». А ми про себе думаємо, адже що і минулий рік, коли зовсім нудно було, адже знаходив Василь слова, які допомагали товаришам. Такий ось у ньому був талант. Такий талант, що лежачи в мокроті, засміялися товариші, легше їм стало.

Але більше всього мені подобається розділ «Смерть і воїн», де наш герой поранений лежить і замерзає. І здається йому, що прийшла до нього смерть. І сперечатися важко йому з нею, так як запливав він кров’ю і хотів спокою …. І чого вже, здавалося, триматися за це життя, де вся радість, то мерзнути, то рити окопи, то боятися, що вб’ють тебе? … Але не такий Василь, щоб легко здатися «Косий».

* Буду плакати, буду вити від болю,
* Буду гинути в поле без сліду,
* Але тобі з доброї волі
* Я не здамся ніколи,
* шепоче він.
* І воїн перемагає Смерть.

Нині пройшов час героїв книг і фільмів, про любителів яких із знущанням писав Твардовський, що ці письменники завжди раді «укласти», «що, мовляв, горе не біда»

* Що з успіхом постійно
* Тьоркін подвиг здійснив:
* Російської ложкою дерев’яної
* Вісім фріців уклав!

Письменник постійно підкреслює, що «страшний бій йде кривавий, смертний бій …».

Сьогодні ми починаємо дізнаватися правду про незліченні втрати, яких зазнав наш народ у війні. Сьогодні ми починаємо дізнаватися шокуючу правду про причини, цілі та хід війни. Але серед цієї гіркої правди своє місце займе і простий російський солдат Василь Тьоркін.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать