Аналіз вірша Пушкіна «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний»

Пройде трохи часу і після повернення в Петербург після завершення Капітанської дочки Пушкін напише своє останнє програмний вірш – Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний …, де тема творчості розкривається кілька з іншої сторони. Не надрукованого за життя, воно стало заповітом Пушкіна. Обравши традиційну, багатьом європейським літературам відому форму визначення поетом своїх заслуг, Пушкін перед обличчям світу сміливо і відважно проголосив новий, єдино істинний критерій оцінки творчості – критерій його народності. І, проголосивши, застосував його до себе, визнавши, що поетичним словом своїм він служить народу. Це було наказом, майбутнім поколінням письменників:

* І довго буду тим люб’язний я народу,
* Що почуття добрі я лірою будив,
* Що в мій жорстокий вік прославив я свободу
* І милість до переможених закликати.

Пушкін приймає ідеали життя, вироблені народом, – свободу, добрі почуття, милосердя. У першій строфі – розрахунок з самодержавством: пам’ятника самовладдя Пушкін протиставляє свій пам’ятник. Знаку панування імператорської влади – Олександрійському стовпа – волелюбну, бунтівну, сповнену любові до людини поезію. Загальновідомо, що зразком для вірша Пушкіна була ода Горація До Мельпомени, але позиція поета виявляється зовсім іншою.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать