З вірша А. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»

У «Повісті временних літ» є легенда про смерть київського князя Олега (X століття), нібито передбачена йому волхвом (жерцем слов’янського бога Перуна). Легенда про смерть князя Олега привернула увагу великого російського поета О. С. Пушкіна, і він втілив її в поетичні рядки своїй знаменитій «Пісні про віщого Олега». Ми читаємо цей твір, і перед нами постають картини «старовини глибокої», відкривається поетично відтворена картина вдач, відносин і характерів давно минулого часу. Ми немов потрапляємо в ті далекі роки, коли існувала Київська Русь, чуємо старовинну мова, бачимо віщого князя, «що може воїна», його улюбленця-коня, інша соратника, і його дружину, і мудрого провидця. Образ цього «натхненного чарівника» – «улюбленця богів» – видається особливо урочистим і незвичайним. Відчувається, що цей герой доріг автору нітрохи не менше, ніж сам «віщий Олег», про який складена «Пісня …». Ось перед нами опис першої зустрічі віщого Олега з мудрим старцем:

* З дружиною своєю, е Царгородської броні,
* Князь по полю їде на вірному коні.
* З темного лісу назустріч йому
* Йде натхненний чарівник …

Автор відразу підкреслює значущість і велич цього образу:

* Покірний Перуну старий одному.
* Завітів прийдешнього вісник.

Відчувається й повагу до його похилим літ, які минули в «благаннях і ворожіння», і схиляння перед його мудрістю. Саме вустами чарівника-волхва Пушкін віддає данину захоплення мужньому князю, що прославив себе в суворих походах.

«Завітів прийдешнього вісник», навчений багатим життєвим досвідом, пророкує князю Олегу його майбутнє, але той внутрішньо сперечається з віщуном, не хоче йому вірити (почувши пророкування, князь «посміхнувся, а проте чоло і погляд затьмарилися думою»), він намагається обдурити долю, відмовившись від улюбленого коня. Через багато років, повернувшись з походів, Олег згадує про своє вірному товариша, а почувши про смерть коня, він, як йому здається, перемагає в суперечці з мудрим старцем і вимовляє слова, що знижують ореол віщуна: «Ти брехливий, божевільний старий». Але, наступивши на череп коня і прийнявши смерть від укусу «гробової змії», князь тим самим підтверджує, що мудрий чарівник не помилився.

У літописному оповіді про смерть Олега вся увага зосереджена на самій події, і чарівник з’являється тільки для виконання своєї певної ролі, а в творі О. С. Пушкіна мудрий старець представлений центральним і рівноправним персонажем:

* «Волхви не бояться могутніх владик,
* А княжий дар їм не потрібний;
* Правдивий і вільний їх віщий мову
* І з волею небесною дружний ».

Саме в цих словах волхва, виголошених з такою гордістю, відображені найдорожчі для Пушкіна якості людської особистості: внутрішня гідність, незалежність, мудрість людини, уміння пророкувати і здатність говорити правду.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать