Особистість як предмет дослідження педагогіки і психології

Вступ

Учитель початкових класів здійснює особливо відповідальну роль у формуванні особистості молодшого школяра. До нього ставляться великі вимоги як до вихователя. Зі вступом до школи у житті дитини відбуваються значні зміни в її звичках, у стосунках зі старшими і дітьми, перебудовується поведінка відповідно до режиму навчальної діяльності у школі. Все це здійснюється під безпосереднім керівництвом учителя.

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер, учитель вирішує два завдання — адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов’язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності. Суб’єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння.

Педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.

У початкових класах дитина навчається читати, писати, засвоює елементи соціальних дій. Багато уваги в цих класах приділяється трудовому, естетичному і фізичному вихованню. Це потребує від учителя відповідної підготовки, а особливо психологічної спостережливості, щоб уміти адаптувати навчальний матеріал до рівня розвитку і розуміння його учнями початкових класів.

Як свідчить досвід педагогів-новаторів, справжніми майстрами педагогічної діяльності стають ті особистості, які, окрім глибоких психологічних і педагогічних знань, навичок та вмінь, мають певні особистісні якості та педагогічний хист. Пошук у цій діяльності особистісного смислу, постійне прагнення вдосконалюватися в ній, гуманне ставлення до своїх вихованців - запорука успіху.

Особистість як предмет дослідження педагогіки і психології

Проблема особистості — одна з центральних у філософії, соціології, педагогіці, психології та низці інших наук. Одначе кожна наука вивчає особистість, керуючись своїм предметом дослідження. Педагогіка досліджує педагогічні закономірності формування й розвитку особистості. Дійсно, розвиток і діагностика особистості вихованця, визначення найбільш ефективних напрямів виховного впливу неможливі без знання структури особистості та закономірностей її формування.

Про унікальність особистості свідчить наявність понад 90 її визначень у психології і педагогіці. Мабуть, серед населення нашої планети неможливо знайти двох однакових людей, у тому числі й серед однояйцевих і близнюків. Але водночас «особистість є поняття соціальне, воно виражає все, що є у людини надприродного, історичного. Особистість не є вродженою, вона виникає в результаті культурного та соціального розвитку», — наголошував Л.С. Виготський.

С.Л. Рубінштейн писав: «Особистістю є людина зі своєю позицією в житті, до якої вона дійшла в результаті великої свідомої роботи... Особистістю є лише та людина, яка ставиться певним чином до навколишнього світу, свідомо виражає це своє ставлення так, то воно проявляється в усій її сутності». Під особистістю він розумів певну людину - суб’єкта перетворення світу на основі його пізнання, переживання та ставлення до нього, тобто особистість - це людина як носій свідомості. Свідомість - це не пасивне знання про навколишній світ, а активна психічна форма відображення реальної дійсності, властива тільки особистості. Саме ця активність є визначальною характеристикою особистості, яка розвивається. Вона дає змогу особистості виходити за межі накопиченого досвіду, сформованих якостей.

О.М.Леонтьєв визначав особистість як цілісне утворення, відносно пізній продукт соціально-історичного розвитку і особливий рівень онтогенетичного розвитку людини.

На його думку, реальною основою особистості людини є сукупність її відношень до світу, що є суспільними за своєю суттю і реалізуються разом. Особистість характеризують ті психічні явища людини, які сприяють її діяльності.

Соціальна сутність особистості завжди реалізується через її суб’єктивний внутрішній світ. Психічна діяльність особистості відбувається шляхом інтеграції психічних процесів і властивостей, за допомогою нейрофізіологічних механізмів. Між психічним і фізіологічним існують складні зв’язки, вони взаємозумовлені, і характер перебігу фізіологічних процесів має безпосередній вплив на психічні процеси особистості.

Таким чином, під особистістю слід розуміти соціалізованого індивіда з огляду на найсуттєвіші соціально важливі риси, які визначають його свідомість і самосвідомість, життєві настанови, поведінку й діяльність.

Основними психічними рисами особистості є:

- ступінь сформованості психічних властивостей та якостей;

- свідомість, самосвідомість та індивідуальність;

- активність, що проявляється в певній діяльності, саморегулюванні;

- введення в систему суспільних відносин.

Ці риси перетворюють індивіда в суспільну істоту - особистість. «Особистість – суб’єкт діяльності, інтегратор психічних процесів людини, системна властивість індивіда як соціальної істоти; особлива соціальна якість, що формується у. системі соціальних відносин, яку не можна зводити і не можна виводити з біологічних особливостей людини. Ядро особистості - система мотивів, спрямованість». Таке розуміння особисто