Класний керівник у сучасній школі

ПЛАН

Вступ

Розділ І. МІСЦЕ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА У ВИХОВАННІ УЧНІВ

Розділ II. РОБОТА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ УЧНЯМИ, СПРЯМОВАНА НА ПРОФІЛАКТИКУ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ.

Розділ ІІІ. СІМ'Я І КЛАСНИЙ КЕРІВНИК

Висновки

Список літератури

Вступ

Кардинальні політичні, соціальні й економічні перетворення, становлення суверенітету держави Україна потребують і нового переосмислення виховання підростаючого покоління. Життя вимагає розглядати його під кутом розвитку національної самосвідомості, гуманізації та гуманітаризації освіти.

Сучасна школа, як і суспільство загалом, переживають складний період, коли здійснюється рішучий поворот до особистості школяра. Така школа доважає власну гідність кожного учня, його індивідуальну життєву мету, запити й інтереси, створює сприятливі умови для його самовизначення, самореалізації та розвитку.

Виховання як процес слід розглядати з філософської та психолого педагогічної позиції. Це цілеспрямоване формування в особистості певного ставлення до людей і навколишньої дійсності. Причому формування розглядається не як зовнішній тиск на особистість, а збудження й стимулювання її внутрішньої потреби до відповідного мислення, дій, духовних потреб.

Виховання має здійснюватися на гуманістичній основі, його головний принцип — олюднювання відносин у загально виховному процесі. Гуманістичне виховання має свої особливості.

По-перше, це — співпраця педагогів з вихованцями, а не диктат. Виховання може бути ефективним лише при взаємній повазі і порозумінні між наставником і учнем. Найважливіша педагогічна мета — навчання за інтересами і бажаннями, а не за примусом.

По-друге, це створення поля упорядкованої свободи. "Не можна" має бути мінімальним. Решта (незаборонене) є дозволеним. Треба забезпечити консенсус між різними позиціями, правами меншості та кожної особи.

По-третє, дітям треба допомогти у самовихованні.

Звернення до фольклорних традиційних свят сприяє вирішенню питання масового залучення дітей до участі в них, оскільки народні свята не поділяють людей на "учасників" і "глядачів". Підготовка та проведення свята створюють атмосферу поступового наростання дії — від навчання до виконавської майстерності, від споглядання до безпосередньої участі, від "масовки" до "сольного" виступу, сприяють поєднанню авторської творчості в усіх жанрах мистецької Діяльності. Народні обрядові свята відкривають широкий простір для виховання — індивідуального й колективного, а також надають можливість оволодіти надбаннями культури суспільства.

Пріоритетними напрямами культури, які мають становити основу змісту виховання, можуть бути: культура життєвого самовизначення, культура сімейних стосунків, економічна культура й культура праці, політична, демократична й правова культура, інтелектуальна, духовна, культура спілкування, екологічна, естетична, фізична культура.

Демократична культура вимагає розуміння нових стосунків у системі «людина — суспільство — держава», уміння вести дискусію, обстоювати свою думку, знання демократичних процедур, прав і обов'язків.

Культура життєвого самовизначення — це необхідність формування індивідуального стилю життя, виховання ставлення людини не тільки до суспільства, а й до себе, до свого здоров'я, способу життя. Це, врешті, самореалізація своїх сил і можливостей на основі самооцінки.

Виховання має виходиш з необхідності розвитку в дітей якостей, які допоможуть їм реалізувати себе і як частину суспільства, і як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами .й індивідуальними засобами самореалізації. При цьому ми маємо на увазі не лише звичне "ким бути" і "яким бути", а передусім — "як жити", тобто як побудувати свій індивідуальний спосіб життя, обрати олгимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, спосіб реакції на невдачі й успіхи, відповідний тип трудової діяльності і форми проведення вільного часу. Навчитися жити — значить виробити свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, до навколишнього середовища, зрозуміти себе й інших.

Важливим блоком педагогічної виховної роботи є формування здатності до культурної самореалізації, самоорганізації й самореабілітації. Постановка перед собою мети — необхідний фактор у житті людини. З огляду на це завдання вихователя — надати, по-перше, право учню на самоствердження, на повагу до власної особи, по-друге, допомогти йому оволодіти такими засобами самоствердження, які б не зачіпали інтересів інших, тобто навчити діяти з дотриманням моральних законів, прийнятих в людському суспільстві.

У процесі самореалізації діти виявляють як позитивні, так і негативні риси. В одних — це доброта, толерантність, поступливість, чесність, принциповість, уміння зрозуміти іншого, здатність враховувати можливі наслідки своїх вчинків; в інших — грубість, хитрість, скупість, егоїзм, невиправдана впертість. У даному разі необхідно зробити для дитини престижною сферу морального, а не аморального самоствердження.

Особлива сторона самореалізації учнів — розвиток творчих здібностей. Тут погрібна професійна допомога з боку вчителів-предмет-ників, музикантів, художників, інженерів, знавців ремесел, соціальних лідерів, психологів тощо. Батьки і вихователі повинні допомогти дитині спробувати свої сили в різних галузях творчої діяльності, щоб знайти себ