Особистісно-орієнтоване виховання

План

Вступ

Розділ I. . ПРОБЛЕМА ЗМІСТУ ОСОБИСТІСНО ЗОРІЄНТОВАНОЇ ОСВІТИ

Розділ II. МЕТОДИ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ

Розділ III. ВИХОВАТЕЛЬ У КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ СИСТЕМИ В ШКОЛІ

Висновки

Використана література

Вступ

Удосконалювання психолого-педагогічної підготовки учителів вимагає не тільки виявлення і розробки нових підходів до визначення цілей і змісту педагогічної освіти, але й істотної реформи методів і технологій, використовуваних у всій системі освіти. «Вирішення цієї задачі припускає, зокрема, теоретичне обґрунтування і розробку активних методів навчання на основі даних сучасних наук про людину. В даний час різні методи активного соціально-психологічного навчання (дискусійні, ігрові, методи тренінгу сенситивності, відео тренінгу, групи зустрічей, балінтовскі групи підвищення професійної компетентності», тренінг із використанням елементів системи З.Станіславського і т.д. і т.п.) усе ширше впроваджуються в систему підготовки і перепідготовки вчителів (В. Ф. Моргун, Т. С. Яценко й ін), що має на меті удосконалювання їхньої психолого-педагогічної підготовки, навичок спілкування з людьми, психологічної культури в цілому.

Інакше кажучи, в галузі методів педагогічної освіти відбувається та ж перебудова, що й в галузі змісту освіти: від традиційного безособового інформаційного підходу з акцентом на навчання вчителя системі знань, умінь і навичок здійснюється перехід до особистісну орієнтованого підходу з акцентом на виховання вчителя як суб'єкта застосування і використання тих чи інших знань, умінь і навичок, що входять у структуру педагогічної освіти. Подібно тому, як навчання вчителів психолого-педагогічним знанням не повинне зводитися до їхнього формального завчання, так і соціально-психологічне навчання вчителів не повинно перетворюватися у формалізоване відпрацьовування, дресуру тих чи інших прийомів, умінь і навичок спілкування, що стосується лише поведінкового компоненту у єдиній структурі спілкування, що включає, як відомо, три компоненти: дії, думки і почуття людей.

Відмова від пасивних, інформаційних, монологічних форм підготовки вчителів, перехід до активних, проблемних і діалогічних методів освоєння педагогічного досвіду дозволять вирішити ряд найгостріших проблем, що стоять сьогодні перед системою підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів. Тут насамперед варто вказати на необхідність підвищення, по-перше, практичної спрямованості педагогічної освіти, по-друге, соціально-психологічної компетентності вчителів, що буде сприяти подоланню конфліктів і утруднень у спілкуванні з колегами, учнями і батьками, по-третє, ефективності використання вчителем у процесі навчання і виховання не тільки своїх професійних знань, але і цілісного особистісного потенціалу, по-четверте, ролі процесів пізнання учнів і процесів самопізнання (самодослідження) у професійній діяльності вчителя.

Гуманізація як гармонізація особистості — це повільний і досить болісний, але разом з тим процес, який дає внутрішнє задоволення, удосконалення в собі всіх компонентів психологічної культури. Цей процес не можна звести до тієї чи іншої ідеологічної кампанії чи кон’юнктури, його не можна «пройти» у педвузі чи на курсах підвищення кваліфікації. По своїй суті він продовжується все життя. Однак кожен, навіть незначний, на перший погляд, крок на цьому шляху не можна порівняти по своєму педагогічному і психологічному значенню з набагато більш помітними успіхами в галузі гуманізації змісту освіти і стилю педагогічного спілкування, тому що саме людина була, є і завжди буде «мірою всіх речей».

Розділ I. ПРОБЛЕМА ЗМІСТУ ОСОБИСТІСНО ЗОРІЄНТОВАНОЇ ОСВІТИ

Особистісний орієнтований підхід – основа нової філософії – ґрунтується на принципі центрації виховання в розвитку особистості і передбачає передусім визнання пріоритету особистості, який повинен стати основою ідеології суспільства у сфері виховання, ціннісною орієнтацією. Принцип центрації виховання на розвиток особистості вимагає демократичного стилю взаємодії суб’єктів, його гуманізації.

У зв’язку з цим, практичним завданням педагога є виявлення й розвиток усіх позитивних сил дитини, виховання усвідомлення своєї неповторності і спонукання до самовиховання та самореалізації, але важливо, щоб самореалізація дитини не пригнічувала достоїнства та інтересів навколишніх. Як стверджують учені (А.Бодальов, Л.Новікова) абсолютизація розкріпачення особистості призводить до сприйняття особистого інтересу як абсолютного блага. За такого підходу гуманістична мораль руйнується.

Гуманістичні відносини між педагогом і учнем, тобто відносини на основі діалогу можливі лише, коли є психічна готовність до діалогу обох сторін. А щоб ця готовність була, потрібно формувати комунікативне ядро особистості. У зміст цього поняття А.Бодальов включає всі психічні риси, які встигли розвинутися в особистості й проявляються у спілкуванні.

Особливе значення в цій сукупності властивостей належить досвіду спілкування з різними людьми. Залежно від цього досвіду (позитивного чи негативного) вихованець сприймає людину або як найвищу для себе цінність, або як засіб досягнення своєї мети. Тому для гуманізації взаємин у різних життєвих ситуаціях, побудови комунікативного ядра в учнів потрібно виховувати ставлення до іншої людини як найвищої життєвої цінності. Досягнення цієї мети можливе за активної участі вихованців в умовах вільного прояву свого “Я