Індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи

ДИПЛОМНА РОБОТА

Індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи

Зміст

Вступ

Розділ І. Проблема індивідуалізації навчання в педагогічній теорії і практиці

І.1. Суть індивідуалізації й диференціації навчання як категорій дидактики

І.2. Історії становлення й розвитку індивідуалізованого та диференційованого навчання учнів

І.3. Стан проблеми індивідуалізації навчання в масовому педагогічному досвіді

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна перевірка способів індивідуалізації навчального процесу

ІІ.1. Особливості організації навчального процесу у малочисельній початковій школі

ІІ.2. Методика експериментального дослідження

ІІ.3. Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Одним із основних напрямів модернізації освіти в Україні має стати її гуманізація - центральна складова нового педагогічного мислення, яка передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу в світлі їх людинотворчої функції. Школа й педагоги повинні нести в собі повагу до особистості дитини, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів та інтересів; створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку здібностей і обдарувань дитини, для її повноцінного життя на кожному з її вікових етапів, для її самовизначення.

Основним смислом діяльності сучасної загальноосвітньої школи є застосування особистісно орієнтованих педагогічних технологій, в основі яких лежить глибоке і всебічне вивчення особистості дитини.

Уніфікована система навчання, яка довгі роки панувала в школах, призвела до нівелювання особистості, до породження так званого “середнього" учня. За таких умов неефективно реалізувався один із важливих принципів навчання - врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів (їх здібностей, нахилів, інтересів, устремлінь тощо). Як наслідок - криза розвитку, саморозвитку та самореалізації особистості.

У „Концепції загальноосвітньої середньої освіти (12-річна школа) ” передбачено створення передумов для всебічного розвитку і саморозвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно-зорієнтовані педагогічні технології.

У „Національній доктрині розвитку освіти” зазначено: „Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України... ", а Закон України „Про загальну середню освіту” стверджує: „Завдання загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань".

Проблема індивідуалізації навчання знайшла своє відображення у педагогічній спадщині педагогів минулого. Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, Ф.А. Дістервег звертали увагу на необхідність у роботі з учнями різного рівня підготовленості. Їхні ідеї розвинули К.Д. Ушинський, Н.Ф. Бунаков, В. І Водовозов, П.Ф. Каптерев, Вахтеров та ін.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної педагогічної й методичної літератури показав, що вчені приділяють велику увагу індивідуалізації навчання. Зростає кількість праць теоретичного та практичного характеру, в яких висвітлюються різні аспекти цієї проблеми (О.О. Кірсанов, І. Унт, О. Бударний, Є.С. Рабунський, Г.Ф. Кумаріна, В.М. Володько, Сікорський П.І. та інші). Перелічені автори розглядають в основному теоретичний аспект проблеми. Тому особливий інтерес викликають дослідження педагогів-практиків.

Вивчення цієї проблеми показало, що до чинників нівелювання особистості належать недосконалість класно-урочної системи навчання, системи організації позакласної навчально-виховної роботи, розрахованої переважно на колективні форми її здійснення, відсутність дієвої психологічної служби в школі, яка б забезпечила достовірну інформацію про індивідуальні особливості кожного учня, рівні його розвитку і навчальних можливостей. Крім того, існують і суб'єктивні причини - це: недостатня озброєність учителів теоретичними знаннями та вміннями здійснення диференційованого навчання на основі індивідуального підходу до учнів у процесі навчання; “універсальність” форм, методів і засобів навчання, невисока їх варіативність і мобільність; низький рівень сформованості самостійності у значної частини учнів.

Дослідження науковців переконують, що більшість учнів на уроках навчальною діяльністю недостатньо зайняті, а це призводить до того, що вони працюють не в повну силу. Однією з причин такого явища є нераціональне використання часу, відсутність щоденного індивідуального і диференційованого підходу до учнів.

Значною мірою це стосується учнів з високим та достатнім рівнями засвоєння навчального матеріалу, для яких іноді навчальний матеріал, який розглядається на уроці, не становить труднощів, тому значну частину уроку вони використовують нераціонально, особливо тоді, коли вчитель працює з учнями, в яких процес засвоєння проходить повільно. Учні і групи, яким властиве активне сприймання і добра пам’ять, не отримуючи необхідної дози навчального матеріалу, з часом стають інертними, пасивними. Отже, однією з важливих причин зниження успішності окремих учнів є відсутність диференційованої роботи з ними, переважання колективних форм організації навчальної діяльності.

Саме при диференційованому підході створюються умови, які сприяють своєчасному виявленню прогалин у знаннях учнів і вироблен

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать