Методика роботи над українською народною казкою

Дипломна робота

на тему:

"Методика роботи над українською народною казкою"

Зміст

Вступ

1. Українська народна казка як літературний жанр

1.1 Класифікація українських народних казок

1.2 Аналіз українських народних казок як складової сучасних підручників з читання

2. Методика опрацювання української народної казки у початковій школі та експериментальна її перевірка

2.1 Аналіз українських народних казок на уроках читання в початкових класах

2.2 Методика вивчення українських народних казок змішаного (перехідного) типу

2.3 Організація та зміст експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Казка, що так органічно увійшла в душу дитини, допомагає їй вчитися і вдосконалюватися, переносити у сферу реалій вимріяне і такі бажані дива, коли долаються будь-які труднощі й страхи, негативні імпульси.

Казковий світ магічно впливає на дитину, манить таємницями, чудесами, чаклунством. Діти з радістю подорожують в уявному, нереальному світі, активно діють у ньому творчо трансформують, перетворюють його. За допомогою казок вони здобувають знання про довкілля, про взаємостосунки людей, проблеми, які трапляються в житті.

Казки навчають дитину знаходити вихід із складних ситуацій, вірити в силу добра, любові, справедливості, краси. Діти дуже люблять казки, бо в них компенсується недостатність дій у реальному житті і стає можливою реалізація їх творчого потенціалу.

Різноманітні аспекти виховної системи казок, їх педагогічна спрямованість знайшли глибоке осмислення у творчості таких українських письменників і педагогів, як Г. Сковорода, І. Франко, С. Русова, Н. Забіла, О. Іваненко, В. Сухомлинський. Характерною в цьому плані є, наприклад, передмова І. Франка до збірки казок «Коли ще звірі говорили». Ставлячи перед собою суто педагогічну мету, автор висловив бажання, щоб на основі казок «наші діти в інтересі здорового і морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин, у світі, де все видно ясно і симпатії не потребують ділитися. Відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості, а надто любов до природи і охоту придивлятися близько її творам, прислухатися її таємній мові, чути себе близькими до неї, підглядати, а далі просліджувати її великі загадки» [89].

Зарубіжні вчені теж всебічно висвітлювали функції казок. Група російських психологів під керівництвом Т.Д. Зінкевич-Євстегнєєвої видала серію книжок-практикумів з казкотерапії, де йдеться про можливості використання казок у процесі психологічної роботи, характеризуються прийоми створення спеціальних казок, що допоможуть дітям навчатися, знімуть неадекватні емоційні прояви, скоригують поведінку й допоможуть подолати стресові ситуації, а також наводяться конкретні програми для розвитку і корекції дітей. Дитина потрапляє у світ, де існують не тільки добро і любов, але й жорстокість, і біль, де відчуваються недостатність любові, злість і страх. Дуже часто джерелом хворих дитячих душ стає школа, ще далека від практичної реалізації особистісно-орієнтованої системи. Ось і потрапляють маленькі пацієнти до психотерапевтів, які лікують їх за допомогою казки. Правда, автори посібника рекомендують використовувати казки вчителям і вихователям. Проте ж ми знаємо, що реально працюючий у традиційній школі вчитель відразу ж поставить питання: де і коли, тобто на яких уроках використовувати ці казки? Можемо стверджувати, що можливості їх використання дуже великі. Треба тільки розвинути власну думку, пробудити в ній творчі сили, відчути свободу, що несе гра фантазії та уяви. Адже казка зближує дитину і дорослого, дає останньому ключ до внутрішнього світу дитини.

За свідченням Т.Д. Зенкевич-Євстигнєєвої, казкотерапія ґрунтується на п’яти видах казок (художніх, дидактичних, психокорекційних, медіативних і психотерапевтичних), то педагогічна технологія «виховання казкою, передбачає використання художніх казок, до яких належать казки, створені багатовіковою мудрістю народу, і казки літературного походження. Причини такого підходу не тільки в тому, що ми вважаємо за потрібне виховувати дитину на перлинах світового казкарства, а й у тому, що поділяємо думку російського вченого про те, що в «художніх казках є і дидактичний, і психотерапевтичний і навіть медіативний аспекти» [20].

Водночас потрібно зауважити, що завдяки майстерності педагога посилюється й стає домінуючою одна з функцій казки (дидактична, психотерапевтична, психокорекційна). Медіативна ж, зазвичай, проявляється при особливій естетичній насолоді, яку одержують від казки учні.

Виховання казкою передбачає не тільки вербальний вплив на особистість казковим змістом, а й гру в казку, в якій поєднується драматична, образотворча, музична, поетична творчість учнів.

Загальний алгоритм з казкою передбачає такі функціонально пов’язані етапи: релаксаційно-мотивуючий, входження в казку, збагачення нею; гра в казку проектувально-імпровізаційний, підсумковий; прощально-мотивуючий.

Казки несуть читачам інформацію про те, що в світі існує добро і зло, але перемагає добро; найцінніше досягається через випробування, а те що дається даром, легко втратити; навколишній світ – живий, і в будь-який момент усе в ньому може з нами заговорити.