Чи могло українське селянство протистояти більшовицькому насиллю?

Революційні перетворення 1917 року розхитали віковий уклад життя українського села. Більшовики хотіли влади. Заради неї вони ладні були піти на все, а тому свідомо апелювали до найтемнішого в душі людини. Було знято всякі заборони: грабуй, пали, убивай. Зло, яке стримувалося страхом кари Божої, вічними муками, вилізло назовні. "Бога нема!" - люто кричать більшовики. А значить, нема гріха, не буде й покарання. Можна курити цигарки під час служби в церкві, грабувати монастирські комори, палити збіжжя. А селянин дивиться, як горить хліб, як гинуть коні, - і йому весело, бо віриться, що в тому полум'ї згорить старе життя, прийде воля.
Більшовики обіцяли закінчити війну, дати селянам землю, на якій вони будуть повними і єдиними хазяями. Віра в ці обіцянки зробила селянина покірним, заступила йому очі. Ейфорія революційних подій приглушила докори сумління. Українське село було не готове до тієї "свободи", в душах простих людей утворилась пустка. Хаос подій зруйнував усталений побут. Але основою життя селян залишалася земля, і більшість їх, так само, як Корній, крім свого шматка поля, нічим не цікавилися. Про них, хай чорт приходить, аби влада як слід була та можна було працювати. Але та влада, якій служив син Марії і Корнія Максим, дозволяла чинити розбій, витравляючи з людської свідомості думку, що лише чесною працею можна здобувати хліб насущний. Більшовики боялися, що генетична програма роду колись відновиться і разом з тим воскресне історична пам'ять про народну мораль, а тому так люто знищували основу роду - сім'ю і віру в Бога.
На прикладі життя однієї сім'ї Улас Самчук показав трагедію всього українського народу, а смерть головної героїні Марії повинна стати пересторогою - так може загинути і Україна, якщо тихо і покірно дозволить знущатися зі своїх святинь.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать