Правове регулювання спільної власності в цивільному праві

Хмельницький юридичний колегіум

комісія з циклу цивільного

та сімейного права

Курсова робота

з цивільного та сімейного права

на тему:

“Правове регулювання

спільної власності в цивільному праві ”

Виконав:

студент II курсу група №2 Долинка Ігор Богданович

Науковий керівник:

ст. викладач

Філоненко Майя Вікторівна

Хмельницький

2003

Зміст

Вступ

Висновок

Список використаної літератури та законодавства.

Існування людини забезпечується головним чином завдяки суспільному виробництву, в процесі якого створюються необхідні для неї матеріальні блага.

Суспільне виробництво формує відповідну спрямованість взаємовідносин, сутність якої полягає у привласненні людиною (колективом людей) предметів природи і продуктів суспільного виробництва, що дає можливість індивіду ставитися до них як “до своїх, до власних”. Однак привласнення, як правило, не може бути без відчуження. Тому варто погодитись з авторами, які вважають, що “власність одних людей чи їх колективів на майно невіддільно пов’язана з відчуженням майна від інших людей”.[1]

У найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, належності їх конкретній особі.

Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами та його повноваженнями з володіння, користування, розпорядження ними.

Законодавство України розрізняє декілька форм власності.

Згідно Конституції України в країні існує державна, приватна і комунальна власність. А в Законі Україні “Про власність” зазначається, що в Україні діє колективна власність поряд з іншими.

Спільну ж власність можна розглядати як своєрідний спосіб реалізації суб’єктами права приватної, колективної, державної власності.

Отже, право спільної власності – це право двох або більше осіб на один об’єкт.

I. Поняття права спільної власності

Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком особам (суб’єктам права власності). У тих випадках, коли право власності на майно належить якісь одній особі, будь то громадянин, юридична особа, держава, адміністративно-територіальне утворення, власність є односуб’єктною. У тих випадках власнику протистоять усі треті особи, які зобов’язуються утримуватись від здійснення будь-яких дій, що перешкоджають йому за своїм розсудом здійснювати своє право. Якщо ж право власності на майно належить не одному, а двом чи більше особам, на майно виникає спільна власність, при якій, крім зовнішніх відносин учасників спільної власності з усіма третіми особами, існують також відносини між самими учасниками цієї власності.

Необхідність врегулювання внутрішніх відносин між такими особами, що називаються співвласниками, оскільки ці відносини виникають на одне і те саме майно, і викликало в першу чергу появу інституту права спільної власності, тобто правових норм, розрахованих на узгодження волі власників при здійснення приналежних їм правомочностей по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном. Оскільки спільна власність за юридичною природою є своєрідним способом реалізації суб’єктами права приватної, колективної, державної власності, то тут не утворюється якась нова самостійна форма власності.[2] Отже, право спільної власності – це право двох чи більше осіб на один об’єкт.[3]

Спільна власність може виникнути в силу різних підстав спадкування, перебування в шлюбі, утворення селянського (фермерського) господарства, приватизації, спільної покупки речі, спільної будівлі житлового приміщення, з’єднання чи змішування речей і т.д.

Об’єктом права спільної власності є індивідуально-визначені речі (житловий будинок) чи сукупність таких речей (сукупність речей, що входять до складу спадщини). Об’єктом спільної власності може бути також і підприємство як майновий комплекс, який використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Для спільної власності характерна множинність суб’єктів права власності, які називаються учасниками спільної

власності – співвласниками. Множинністю суб’єктів права власності на той самий об’єкт і викликана необхідність спеціального правового врегулювання відносин спільної власності. Це необхідно, щоб узгодити волі учасників спільної власності, забезпечити рахування кожного з їх законними інтересами не тільки оточуючих їх третіх осіб, але й інших співвласників, належний стан спільного майна і т.д. Спільна власність характеризується переплетенням відносин співвласників до всіх третіх осіб, з одного боку, і відносин між самими співвласниками з іншого. Перші по своїй юридичній природі є абсолютними, інші – відносними.

Тривалий час радянське цивільне законодавство обмежувало можливість створення права спільної власності. У ст.26 Основ цивільного законодавства 1961р., ст.112 Цивільного Кодексу України[4] було передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або більше колгоспам чи іншим кооперативним та громадським організаціям або двом чи кільком громадянам. Отже, наведена норма не передбачала існування спільної власності між громадянами і організаціями. Крім того, у разі виникнення у певних випадках права спільної власності держави і громадя

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать