Проблеми необхідної оборони

Курсова робота

На тему:

«Проблеми необхідної оборони»

План

Вступ

1. Поняття необхідної оборони

2. Проблема завдання матеріальної та моральної шкоди при виконанні необхідної оборони

3.Проблемні питання окремих видів необхідної оборони

4. Проблема перевищення меж необхідної оборони

5. Умови необхідної оборони

Висновки

Використана література

Вступ

В даний час, коли в нашій країні закладаються основи правової держави, великого значення набуває посилення прав і інтересів особистості, загальнолюдських цінностей, пріоритет яких перед всіма іншими цінностями є постулатом цивілізованої системи права. У зв’язку з цим визначену актуальність здобуває дослідження проблем колізій між громадянином, з одного боку, і суспільством, з іншої.

Однією із сфер, де виникають колізії людини, суспільства і держави, є сфера розмежування правомірного і злочинного поводження. Громадяни, а також уповноважені державою особи, нерідко змушені робити вчинки, пов’язані з правомірним заподіянням шкоди цінностям, що охороняються кримінальним законом. Оскільки деякі вчинки по зовнішньою своєю ознакою збігаються з ознаками злочинних посягань, висновок й про їхню правомірність — прерогатива держави в особі спеціально уповноважених на те органів і посадових осіб на підставі закону і у відповідності встановленої їм процедурою. Констатація того факту, що нанесена шкода відповідає вимогам закону є підставою для визнання зробленого діяння не тільки не суспільно небезпечним і не кримінально протиправним, а, навпроти, правомірним і, як правило, суспільно корисним. Тому в кодексі кримінального права такі вчинки іменуються обставинами, які виключають суспільну небезпеку і протиправність, тобто злочинність діяння.

Дослідження обставин, що виключають злочинність діяння, займає важливе місце в науці кримінального права. Традиційно велика увага приділяється необхідній обороні і крайній необхідності, визначену розробку одержали проблеми затримки злочинця, порятунок потерпілого, професійного і господарського ризику, виконання наказу і професійних (випадкових) обов’язків, функцій, трансплантація органів людини і тканин людського тіла, медичного експерименту та ін. Разом з тим стає очевидним, що в дослідженні обставин, які мають суспільну небезпеку і протиправність діяння, наука підійшла до визначеного рубежу: наповнений досить великий та різноманітний емпіричний матеріал, маються певні результати аналітичної діяльності, визначилися позиції по найбільш дискусійних проблемах, нові аргументи, якщо і не вичерпані, то будуються на відомих вихідних позиціях. Все це свідчить про те, що подальше пізнання цих обставин вимагає узагальнення отриманих результатів і побудови на їхній основі деякої нової концептуальної системи знань. Створення нової системи дозволить із сучасної позиції оцінити досягнуте, по-новому глянути на проблему обставин, що виключають злочинність діяння, визначити їхнє місце серед близьких їм кримінально-правових явищ, сформулювати загальні для всіх обставин положення і на основі цього повернутися до їх конкретного дослідження. Актуальність теми. Після набрання чинності Кримінальним кодексом України (даті КК) 2001 року минуло достатньо часу для аналізу питань, пов'язаних із умисним вбивством при перевищенні меж необхідної оборони, що дозволяє визначитися з ефективністю норми, передбаченої ст.. 118 КК, виявити прогалини закону, вирішити проблеми, які виникли при його застосуванні.

Питанням кримінально-правової характеристики умисного вбивства перевищенні меж необхідної оборони приділялася значна увага в теорії кримінального права У підручниках, коментарях і монографіях окремі аспекти даної проблеми розглядали М.К. Аніянц, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Бородін, М.І. Загородніков, M.M. Ісаєв, В.М. Куц, А.А. Піонтковський, Б.С. Сариєв, В.В. Сташис, М.Д. Шаргородський.

1 . Поняття необхідної оборони

Питання щодо права на необхідну оборону з давніх-давен притягувало увагу філософів, юристів. У середні віки ідеологи феодального суспільства обґрунтовували необхідну оборону Священним Писанням, вони в ній вбачали не право людини, а релігійний обов’язок боротьби з гріхом. Римські юристи, зокрема Цицерон, вважали, що необхідна оборона є не писаний, а природний закон. Французький філософ Жан-Жак Руссо в інституті необхідної оборони вбачав повернення людині її природного права на захист, яке вона мала в додержавному суспільстві, а потім віддала його державі.

У 1958 р. у колишньому Радянському Союзі Основи кримінального законодавства визнали, що діяння, вчинене у стані необхідної оборони, не є злочином і визнається правомірним.

Першоосновою права необхідної оборони в сучасної Україні є положення Конституції України, яким закріплено право кожної людини захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27) та визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (ст. 17), гарантовано недоторканість житла (ст. 30) та непорушність права приватної власності (ст. 41).

У самому понятті „право” закладено положення про захист від різного роду посягань. Будь-яке право реально існує лише тоді, коли воно має гарантований захист.

У кримінальному законодавств