Конституційний Суд України

Вступ

Тема роботи – Конституційний Суд України.

Предмет дослідження – порядок формування Конституційного Суду, його склад, функції та повноваження, практична діяльність суддів Конституційного Суду, та ті проблеми, що виникають в ході цієї діяльності. Окрему увагу приділено гарантіям діяльності суддів, що органічно випливає з необхідності забезпечення повного, неупередженого, об’єктивного та кваліфікованого розгляду справ.

Мета дослідження – з’ясування специфіки та особливостей діяльності Конституційного Суду України в порівнянні з судами загальної юрисдикції.

Актуальність проблеми – неоднозначність в розумінні призначення Конституційного Суду України, через те, що він діє лише з жовтня 1996 року. Крім того специфіка проваджень Суду породжує в суспільстві хибні думки, що Конституційний Суд України може і повинен вирішувати всі проблеми в суспільстві, що мають хоча б якесь правове підґрунтя. Тому висвітлення Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції, детальний аналіз його діяльності, порядку звернення до нього, відмінності його від судів загальної юрисдикції робить цю роботу досить актуальною.

1. Проблеми становлення конституційної юрисдикції

18 жовтня 1996 р. судді Конституційного Суду України, склавши присягу, зобов'язалися забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина. Ідея створення конституційного правосуддя як форми конституційного контролю порівняно швидко увійшла в громадську правосвідомість, не зустрівши значного опору. Якщо й були суперечки, то з приводу того, як будувати Суд – чи за американською моделлю, коли функцію конституційного контролю здійснює система загальних судів або найвищий суд країни, чи це має бути спеціалізований, окремий Конституційний Суд. За концепцією Верховного Суду України, конституційний контроль мала здійснювати окрема конституційна палата. що структурно входила до складу Верховного Суду України. Це зняло б можливість тиску і з боку інших гілок влади, підвищило авторитет судової гілки влади.

Гостро стояло питання і щодо порядку утворення Конституційного Суду. Спочатку, передбачалося, що мали обиратися Верховною Радою України з кандидатів, яких у рівній кількості подавали Голова Верховної Ради України та Президент України – за погодженням. Проте через чинність старої Конституції, що містила ряд принципових суперечностей, для подолання яких у Верховній Раді України важко було досягти кваліфікованої більшості голосів, створення Конституційного Суду виявилося неможливим. Зрештою перемогла європейська модель самостійного (спеціального) Конституційного Суду. У його формуванні, крім Верховної Ради України, взяли участь Президент України та з'їзд суддів України.

За Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. №422/96 (далі «Закон»), порядок призначення суддів аналогічний тому, який діє в Болгарії та Італії. Як писав колишній суддя Конституційного Суду В. Скоромоха «очікуване «дитя» народилося «недоношеним» і певною мірою «небажаним»». Не було для створення Суду ні економічних, ні відповідних юридичних умов. Головною проблемою, з якою зіткнувся Конституційний Суд України, стало протиріччя між стратегічним курсом, що його обрало суспільство, і тими глибокими формаційними перетвореннями, котрі охопили і економічну, і політичну, соціальну та ідеологічні сфери життя. Разом з тим були нова Конституція України і не переглянутий до цього часу масив законодавства, який законсервував форми економічного, соціального буття, що склалися раніше. За таких умов Суд змушений проходити між «Сціллою соціальних реформ і Харибдою юридичних перепонів». Стара радянська конституційно-правова доктрина виявилася нездатною обслуговувати вимоги соціального розвитку. В цій ситуації Конституційний Суд України змушений діяти, з одного боку, як складова державного механізму, з іншого – як науковий центр розвитку конституційно-правової думки. Уже першими своїми рішеннями Конституційний Суд України зробив серйозну заявку і на свою самостійність, і на місце в ієрархії влади, що належить йому за Конституцією України.

Проте є хибною думка, ніби то Конституційний Суд України може і повинен вирішувати всі проблеми або навіть більшість з них. І у державних органах, що звертаються до Суду. і в громадській свідомості має закріпитися правильне ставлення до того, що може і чого не може Конституційний Суд України. Насамперед він не повинен підміняти законодавця. Суд покликаний вирішувати спірні правові питання, але не політичні конфлікти, які в основі своїй виходять за правові рамки. Намагання використати Суд як сферу політичної боротьби були.

Це, зокрема, справа за конституційним поданням народних депутатів України про визнання неконституційними указів Президії Верховної Ради України щодо заборони діяльності Компартії України, і по іншій справі за поданням народних депутатів України щодо визнання неконституційними положень абзацу восьмого частини першої ст. 73 Кодексу законів про працю України, що стосуються встановлення 7 і 8 листопада – річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції – святковими днями. Конституційний Суд України ухвалою від 5 березня 1998 р. відмовив у відкритті конституційною провадження. Своє рішення Суд мотивував тим, що поставлене перед ним питання є політичним, а не юридичним.<