Поняття та методи криміналістики

Вступ

Криміналістика серед інших суспільних наук і, зокрема, юридичних, порівняно молода наука. Відлік її життя починається приблизно з другої половини минулого століття. Злочинність як явище завжди цікавила не тільки фахівців різних напрямків, але і всіх людей. Людство жило і живе в страху перед злочинністю і стільки, скільки воно існує, шукало і шукає методи і засоби боротьби з нею. Не можна сказати, що вчені не приділяли увагу дослідженню злочинності.

Роздуми про те, що ж це за феномен, хто такі злочинці, чому вони роблять злочини, можна знайти в працях багатьох світових вчених: філософів, істориків, правознавців з найдавніших часів. До них приєднувалися і вчені інших спеціальностей. Більше всього, мабуть, таким аналізом займалися медики, особливо психіатри, і психологи.

Кожен учений бачив проблему злочинності і злочинця відповідно своїй спеціальності і створював «свою» теорію про неї, про її причини, про людей, що робили злочини.

Поступово складалася картина злочинності. Її осмисленню допомагали і письменники, у здобутках яких були присутні тема злочинності і міркування про причини цього явища, а також про осіб, що роблять злочини. Характерно, що хоча усі: і вчені, і письменники, і практики — сищики, судді, прокурори, адвокати, поліцейські — вважали (і вважають) злочинність злом, у художній літературі можна зустріти чимало шляхетних злочинців, хоча і здійснюючих злочини, але виправдуються авторами і відповідно читачами, які співчувають цим шляхетним злочинцям.

Питання методології криміналістики цікаві в даний час саме тому, що ті положення, що були пов'язані з «прив'язкою» усіх проблем до марксистсько-ленінської методології, застаріли, і диктування колишніх твердих схем криміналістики перетерплює значні зміни. Однак необхідно також робити знижку на історико-матеріалістичних позиціях, використовувати для аналізу злочинності як складного негативного соціального явища також і діалектичний метод.

Вищевказані положення підштовхують до вибору теми курсової роботи, як одного з найважливіших питань теорії криміналістики.

Можна сказати, що дана курсова робота пишеться у перехідний період, коли зруйнувалися державні, громадські й суспільні структури, унаслідок чого в роботі викладаються маючи місце раніше і ще збережені подекуди форми і методи попереджувальної роботи державних органів і громадськості. Однак зміна соціальних відносин з неминучістю викликає спочатку параліч старої системи (або недостатню її ефективність) і поступове зародження нових форм і методів профілактики злочинності в міру стабілізації суспільних відносин. Сьогодні це зародження не лише на рівні побажань, але і реальності.

Глава 1. Поняття і значення криміналістики

1.1 Предмет, система та завдання криміналістики

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов’язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.

Криміналістика є самостійною галуззю наукового знання, яка має власний предмет і методи дослідження. Криміналістику можна розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальний курс і як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується злочину) вперше вживається наприкінці ХІХ ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною щодо кримiнального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.

Зародження криміналістики пов’язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці — розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика постала з надр кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов’язана з теорією доказів. Цим визначається її призначення, коло закономірностей, що входять до її предмета.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики тривалий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.), що пов’язано зі складністю об’єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналiстики, яке стало панівним. Ця дефініція враховувала цілий ряд закономірностей, охоплюва