Наукові школи та теорії в зарубіжній кримінології

Наукові школи та теорії в зарубіжній кримінології

ПЛАН

ВСТУП 1. Історія зарубіжної кримінології 2. Основні зарубіжні кримінологічні наукові школи 3. Кримінологічні теорії сьогодення ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в тому, що сучасне розуміння проблем злочинності та її профілактики не можливе без аналізу процесів, які відбуваються у суспільстві. Однак такий аналіз в свою чергу має ґрунтуватися на емпіричних здобутках багатьох галузей науки, перш за все психології та медицини, а також соціології. Для того щоб процес профілактики злочинності був якомога ефективніший необхідно застосовувати ті інструменти, як були випробувані в цивілізованих країнах.

Об’єктом дослідження в роботі виступає історичний процес розвитку кримінологічної науки у зарубіжних країнах, теорії та школи кримінології, які обумовили сучасний її стан і в нашій країні. Предметом дослідження є передумови розвитку кримінологічних теорій та ї зміст.

Метою роботи є встановлення причин розвитку основних кримінологічних шкіл сучасності та їх вплив на рівень злочинності.

Виходячи з мети роботи постає нагальність вирішення наступних завдань:

· аналіз світових тенденцій розвитку кримінологічної думки;

· аналіз історичних передумов становлення та розвитку кримінологічних шкіл;

· аналіз сучасних закордонних кримінологічних теорій та їх вплив на зменшення рівня злочинності.

Аналізу процесу розвитку та становлення зарубіжної кримінологічної науки були присвячені дослідження таких авторів як Іншаков С.М., В.Н.Кудрявцева, В.Е.Емінова, И.И.Карпеца, В.В.Орехова, А.И.Алексєєва, Байбаков Ю.Г, Гайков В.Т., Шаповалов В.А., Ковальов Д.С., Павлов В.Р., Сєльніков В.П., Рябикін Ф.К., Муженський Е.С.

Розвиток зарубіжної кримінології багато в чому вплинув на вітчизняну, тому необхідно проаналізувати позитивні і негативні риси такого впливу.

1. Історія зарубіжної кримінології

Механізми самозахисту властиві практично всьому живому. На них ґрунтувалася первинна практика захисту від нападів, які в період дикості були нормою, а потім в асоціативний період (коли сталося об'єднання в стада і племена) стали набувати характеру спочатку несхвалюваного, а потім — забороненої поведінки. Нерозвиненість механізмів стадного регулювання робила самозахист основою практики протидії поведінці, що відхилялася від соціальних норм.

Наступним етапом розвитку механізмів реагування на порушення соціальних встановлень стали: — розвиток кровної помсти; — зміцнення і розвиток влади ватажка (вождя, князя). Кровні узи помножували сили окремої людини. І якщо раніше було властиво лише матері захищати свого дитяти, то в розвиненішому суспільстві всі члени роду здійснюють патронаж слабкіших родичів (з'являються певні форми братерства, батьківської і синової опіки і т. п.). Кровна помста, з одного боку, затягує конфлікт. Інцидент вже не вичерпується спричиненням шкоди сильним слабкому — ворожнеча, що супроводжується знищенням кривдників, могла розтягнутися на довгі роки. З іншого боку — перспектива кровної помсти виявилася здатною запобігти багато інцидентів тому, що людина тепер розглядається не сама по собі, а як частина сильнішого цілого, і саме це ціле треба мати на увазі, заподіюючи шкоду слабкій істоті. Кажучи мовою правової науки, об'єкт посягання переміщається з людини на родові стосунки. Кровна помста дозволила розширити просторові і тимчасові рамки конфлікту, що, поза сумнівом, ускладнювало ненормативну поведінку. У цьому первинному механізмі соціального захисту можна побачити принципову схему підвищення ефективності дії на злочинність: розширення просторових і тимчасових рамок конфлікту, залучення до нього уваги якомога більшої кількості людей, що негативно впливає на розвиток і тим більше на повторення ексцесів.

Розвиток влади ватажка відбувався аналогічним чином. Спочатку він регулював стосунки в общині, спираючись на власну силу. Потім він став спиратися на озброєний загін. Його заборони стали дієвішими, оскільки їх порушення вабило покарання порушника з більшою вірогідністю. Влада ватажка в деякій мірі діяла паралельно з механізмом регулювання на основі кровної помсти. Проте цей паралелізм не був прямим дублюванням. Вони успішно доповнювали один одного. Помста була орієнтована головним чином на позародові стосунки, а влада ватажка на внутрішньородові. Згодом у міру розширення влади ватажка і формування крупніших об'єднань, що включають декілька родів, кровна помста почала діяти усередині племені, чим ослабляла його, тому влада вождя стала заперечувати кровну помсту (на кровну помсту в рамках общини накладалася заборона, вирішення конфліктів брав на себе лідер).

Як показує історичний досвід, при сильній централізованій владі і успішному рішенні нею конфліктів кровна помста поступово зникала з культури спілкування. При слабкій центральній владі вона залишалася живучою, і в культурах окремих народів традиції кровної помсти живуть до цього дня. Крім того, аналіз співвідношення механізмів кровної помсти і влади ватажка показує загальнішу закономірність: при неефективності заходів щодо захисту людей що приймаються центральною владою, починають формуватися різні механізми самозахисту, у тому числі і такі, які протиречать законам суспільства. Зараз ми можемо спостерігати дію цього механізму, коли громадяни звертаються за захистом до злочинців. У міру розвитку цивілізації, коли кращі уми людства інту

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать