Співвідношення норм права і звичаїв

Курсова робота

на тему:

Співвідношення норм права і звичаїв

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Право і соціальні норми: проблеми взаємодії

1.1. Право і релігія

1.2. Право і корпоративні норми

1.3. Правові і політичні норми

Розділ 2. Поняття звичаю як джерела права

Розділ 3. Співвідношення права і звичаїв

3.1. Єдність права і звичаю

3.2. Розмежування права та звичаю

3.3. Взаємодія права і звичаю

3.4. Суперечності між правом і звичаєм

Висновки

Список нормативно-правових актів та використаної літератури

Вступ

Звичай - правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу; основна форма регулювання поведінки в суспільстві в умовах родових відносин. Дотримання звичаїв забезпечувалося заходами суспільної дії на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення вогню і води, і др.) або схваленням заходів, що застосовуються до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кровна помста). Санкціонування звичаю державою здійснювалося або в процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для вирішення спорів, або шляхом включення звичаю у законодавчі акти в рабовласницькій або феодальній державі, що є зведенням звичаєвого права.

Звичай як джерело права визнавався ще римськими юристами, якщо при розгляді справи були відсутні конкретні вказівки, виражені в інших формах права. В таких випадках вимога звичаю вважалася обов'язковою і рівнозначною правовій вимозі. Проте не будь-який звичай визнавався таким, що має юридичну силу. Звичай не повинен був суперечити закону, малося на увазі, що він повинен його доповнювати; безумовним вважалося, що Звичай не може відміняти вказівку закону. Для визнання правовою вимогою звичай повинен був: а) виражати тривалу правову практику; б) відображати одноманітну практику - як дії, так і бездіяльності; в) втілювати невідкладну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації. Нарешті, специфіку застосування звичаю складало те, що звичай не презюмувався в суді, а доводився.

Міжнародний звичай є джерелом міжнародного права у випадках, коли відносини не врегульовані міжнародним договором. Під міжнародним звичаєм розуміють правило, що склалося в результаті тривалого застосування у відносинах між всіма або деякими державами. Необхідною умовою визнання міжнародного звичаю джерелом права, або, як його називають, звичаєвою нормою міжнародного права, є визнання його всіма або деякими державами, що виражене в активній формі (наприклад, вчинення певних дій в даній ситуації) або шляхом утримання від дій. Правило, що міститься в міжнародному звичаї, діє тільки для тих держав, які в тій або іншій формі його визнали.

Незважаючи на тривалу історію існування та використання звичаю, поряд з ним у сучасній правовій державі важливе значення займають правові норми, які хоча й мають ряд схожих зі звичаєм рис, однак відрізняються а іноді й суперечать звичаєвим нормам.

Завдання даної роботи – з’ясувати роль і місце звичаю та права у системі соціальних норм та окреслити аспекти взаємодії вказаних різновидів правил поведінки у суспільстві.

1. Право і соціальні норми: проблеми взаємодії

Право відрізняється від інших соціальних норм в основному тими ж ознаками, що і від моральних. Співвідношенню права і моралі було надано порівняно більшу увагу тому, що це — два найбільш важливих і поширених регулятора суспільних відносин, з якими люди постійно стикаються в повсякденному житті. З вказаними регуляторами безпосередньо і перш за все пов'язана юридична наука. Проте необхідно стисло зупинитися і на взаємодії права з іншими соціальними нормами, з'ясувати специфіку і роль останніх.

1.1. Право і релігія.

Як відомо, церква відокремлена від держави, але вона не відокремлена від суспільства, з яким зв'язана загальним духовним, етичним, культурним життям. Вона здійснює могутній вплив на свідомість і поведінку людей, виступає важливим стабілізуючим чинником [7, c. 86].

Всі представники релігійних організацій, об'єднань, конфесій, які існують на території України, керуються при здійсненні ними конституційного права на свободу совісті як своїми внутрішньорелігійними правилами і переконаннями, так і чинним законодавством України.

Церква поважає право, закони, встановлений в державі порядок, а держава гарантує можливість вільної релігійної діяльності, що не суперечить принципам суспільної моралі і гуманізму. Свобода віросповідання — сама найважливіша риса цивілізованого демократичного суспільства. Відродження релігійного життя, пошана віруючих, відновлення храмів, що свого часу були зруйновані — безперечне духовне досягнення України.

Про тісний взаємозв'язок права і релігії говорить той факт, що багато християнських заповідей, такі, наприклад, як не вбий”, не вкради”, не лжесвідчи” і інші закріплені в законі і розглядаються ним як злочини. В мусульманських країнах право взагалі ґрунтується значною мірою на релігійних догматах (нормах адату, шаріату), за порушення яких передбачені досить суворі покарання. Шаріат — це ісламське (мусульманське) право,

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать