Спадкування за законом в цивільному законодавстві України

КУРСОВА РОБОТА

з цивільного та сімейного права на тему:

«Спадкування за законом в цивільному законодавстві України»

ЗМІСТ

Вступ

Глава I. Спадкування за законом в римському приватному праві

§ 1. Спадкування за Законами ХII таблиць

§ 2. Спадкування за преторським правом

§ 3. Спадкування за законом в праві Юстиніана

§ 4.Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія

§ 5.Відкриття та прийняття спадщини

Глава II. Спадкування за законом в Цивільному кодексі УРСР

§ 6.Коло спадкоємців за законом

§ 7. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія

§ 8.Відкриття та прийняття спадщини

Глава III. Спадкування за законом в новому цивільному законодавстві

§ 9.Коло спадкоємців за законом

§ 10.Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія

§ 11. Відкриття та прийняття спадщини

Закінчення

Список літератури

Вступ

Інститут спадкового права в системі римського приватного права тісно пов’язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об’єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З другого боку, спадкування – один із способів набуття майнових прав, що зближує його з зобов’язальним правом. Тому інститут спадкового права і в системі римського приватного права, і в сучасних правових системах – один з найважливіших. Його значення зумовлено також тим, що об’єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку і обсязі з найдавніших часів і до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їх інтересів.

Для того, щоб глибше зрозуміти значення спадкування, джерела його виникнення і розвитку, передусім звернемося до основних понять спадкового права.

Спадкування – перехід майна після смерті його власника до інших осіб.[1]

Римський юрист Юліан говорив, що hereditas nihil aliud est, quam successio in Universum jus quod defunctus habuit (спадкування є не що інше, як преємство у всіх правах, якими володів померлий).[2]

Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов’язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов’язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов’язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває.[3]

Спадкове право – сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Як правовий інститут спадкування нерозривно пов’язане з правом власності.

Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем . Ним може бути лише фізична особа. Юидична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.

Особи, до яких переходить у встановленому порядку майно померлого, називаються спадкоємцями . Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Спадкове майно, спадкова маса або спадщина, - майно (права і обов’язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав і обов’язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.

Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав – чи за заповітом, чи за законом.

Глава I. Спадкування за законом в римському приватному праві

Римське спадкове право не допускало одночасного спадкування за заповітом і за законом: nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest – не може бути спадкування в одній частині майна померлого за заповітом, а в другій – за законом. Цей принцип римського спадкового права закладений ще в Законах ХІІ таблиць і зберігся в праві Юстиніана.[4]

Спадкоємцями за законом в римському праві визнавалися особи, які перебували в спорідненості зі спадкодавцем. Але римляни розрізняли агнатське споріднення, засноване на загальній підвладності, та когнатське споріднення, засноване на спільності за кровним походженням. При цьому, якщо в давні часи, в умовах панування патріархальної сім’ї, на передній план висувалось агнатське споріднення, то по мірі руйнування патріархальних зв’язків воно все більше витісняється спорідненням когнатським, а згодом і взагалі зовсім виходить з уживання. Вказана обставина зіграла рішуючу роль і в визначенні кола законних спадкоємців на різних етапах розвитку римського приватного права.[5]

§ 1. Спадкування за Законами ХII таблиць

Цивільне право підрозділяло законних спадкоємців на три черги.

Першу чергу складали свої спадкоємці(sui heredes), які називалися так тому, що вони до того входили до сім’ї померлого, а, отримавши спадок, продовжували володіти майном, котре й раніше перебувало в сфері даної сім’ї. Своїми вважалися спадкоємці, що ставали в результаті смерті спадкодавця юридично самостійними особами (personae-sui juris). В такому положенні опинявся, наприклад, син спадкодавця, який з підвладного перетворював

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать