Колізійні норми спадкового права

Курсова робота

З міжнародного приватного права України

На тему: «Колізійні норми спадкового права»

Київ 2011 р.

План

Вступ.

1. Колізії у спадкуванні за МПП.

2. Колізійні норми спадкового права.

3. Міжнародні документи з питань іноземного спадкування.

4. Отримання українським громадянином спадщини за кордоном

5. Спадкові права іноземців.

6. Перехід майна до держави.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Пов’язаність спадкових відносин з різними правовими системами може з’явитися внаслідок руху суб’єктів різних правових систем через державні кордони і поширення майнових відносин на міждержавному просторі. Територіальні бар’єри між різними державами почали долатись особливо у другій половині ХХ сторіччя, через що представники багатьох верств населення з різних країн активно пересуваються з країни до країни, залишаючи при цьому своїх родичів і своє майно у різних країнах. Мобільність населення дедалі зростає, що обумовлює збільшення кількості випадків поселення громадян однієї країни на території іншої[1] . Міжнародні потоки іноземців призводять до того, що вони поступово отримують осідлість в нових країнах, перевозять туди свої сім’ї і майно, формують їх на новому місці. Крім того, що спадкодавці можуть мати спадкоємців в різних країнах, вони також можуть залишати своє спадкове майно в кількох країнах. До збільшення проблем міжнародного спадкування призводить тенденція до придбання іноземцями нерухомого майна в інших країнах (особливо в країнах зі сприятливим кліматом як, наприклад, у Франції, Португалії, Італії, Іспанії)[2] .

На збільшення кількості майна померлих осіб, щодо якого повинні бути застосовані норми МПП також впливають: шлюби з іноземцями, придбання подвійного громадянства, міжнародні інвестиційні процеси, економічна і лінгвістична пов’язаність регіонів (Україна – Росія, Німеччина – Франція, Бельгія – Нідерланди, Латвія – Литва – Естонія і т. ін.).

Плюралізм правових систем, як передумова виникнення колізій означає, що спадкове право різних країн має значні розбіжності у регулюванні процесу спадкування. Вони обумовлені у значній мірі історичними, економічними, релігійними, моральними, культурними, соціальними і іншими чинниками. Спадкове право найбільш консервативне, воно по суті є продовженням і доповненням права власності, містить чимало положень, що випливають з права власності, яке діє на певній території у певний період.

Норми спадкового права загалом відзначаються єдністю соціально-економічних функцій, проте мають значні відмінності і характерні особливості у різних системах права. Розбіжності між внутрішніми законами спадкування частково мають технічну природу, як, наприклад, ситуація з процедурою переходу майна при спадкуванні: в країнах континентальної Європи спадкування є універсальним правонаступництвом, що означає безпосередній перехід прав і обов’язків спадкодавця до спадкоємців, а у країнах загального права спадкове майно спершу потрапляє до особистого представника померлого, який передає його спадкоємцям тільки після процедури очищення від боргів, тобто, після розрахунків з кредиторами. Частково такі розбіжності відображають різні погляди на інтереси, що підлягають захисту: наскільки вони беруться до уваги тим чи іншим законодавством, настільки підлягають захисту права одного пережившого подружжя, урівнення прав законних і незаконних дітей, надання певним категоріям спадкоємців за законом обов’язкових часток і т. ін.

Колізії у спадкуванні за МПП

Колізії у міжнародному спадкуванні обумовлюються такими факторами: зв’язком спадкових відносин більше ніж з однією правовою системою, плюралізмом правових систем і їх здатністю до взаємодії.

Зокрема, неоднаковими є правила, що стосуються заповіту. Наприклад, законодавство ФРН дозволяє спільні заповіти між подружжям; взаємні заповіти відомі в праві Англії, США. Для права Італії, Польщі заповіт – односторонній акт, тому двоє чи більше осіб не можуть викласти свою волю в одному документі незалежно від того, на чию користь заповіт складався. Французький цивільний кодекс прямо забороняє спільні і взаємні заповіти. У ФРН, Швейцарії, Франції існує інститут договорів про спадкування, що діють з моменту їх укладання і не можуть бути розірвані в односторонньому порядку.

Різний підхід спостерігається і щодо змісту законодавчих приписів. Законодавство деяких країн дозволяє у заповіті робити визначення виключно щодо розпорядження майном і призначення спадкоємців (Болгарія, Угорщина). Інші, крім розпоряджень майнового характеру і визначення кола спадкоємців допускають у заповіті також положення щодо визнання позашлюбної дитини, призначення неповнолітньому опікуна, призначення виконавця заповіту і т. п. У французькому праві є три види заповідальних розпоряджень (легатів): універсальні, часткові, сингулярні. Універсальні легати являють собою такі заповідальні розпорядження, за допомогою яких вся сукупність прав і обов’язків спадкодавця переходить до одного чи декількох осіб; за легатом по універсальному титулу здійснюється перехід лише певної частини спадкового майна; сингулярні легати мають своїм предметом лише окремі майнові права.

Досить часто принцип свободи заповіту обмежується на користь сім’ї спадкодавця, що неоднаково виражається у праві різних країн. Так, право Угорщини надає обов’язкову долю дітям

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать