Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

кафедра кримінального права та кримінології

КУРСОВА РОБОТА

На тему “Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння”

студента II курсу

денної форми навчання

Жука Остапа Богдановича

Керівник:

Київ 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Крайня необхідність як один із видів обставин, що виключають злочинність діяння

1.1 Історичний аналіз розвитку законодавства про крайню необхідність

1.2 Поняття крайньої необхідності як обставини, що виключає злочинність діяння, у науці кримінального права України

Розділ 2. Структура крайньої необхідності як обставини, що виключає злочинність діяння

2.1 Поняття структури діяння, вчиненого в стані крайньої необхідності

2.2 Характеристика елементів крайньої необхідності

2.3 Особливості перевищення меж крайньої необхідності

Розділ 3. Порівння крайньої необхідності з іншими обставинами, що виключають злочинність діяння

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Згідно із Кримінальним кодексом України основним завданням кримінального законодавства є правове забезпечення охорони прав і свобод людини, громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Кримінальне законодавство регулює відповідальність за вчинення злочинів, а також визначає діяння, які єсоціально корисними чи допустимими правомірними вчинками, хоча за зовнішніми своїми ознаками збігаються із ознаками певного складу злочину.

Відмежування злочинної поведінки від незлочинної є основною проблемою кримінальн-правового регулювання, вирішення якої можливе за умови встановлення заборони на вчинення тих чи інших суспільно небезпечних діянь, а також виключення злочинності за вчинене за певних обставин діяння, яке при інших рівних умовах має бути караним. До того ж сучасна держава, хоч би який потужний правоохоронний апарат не мала, на жаль, не може будь-якої миті захистити громадянина від певної небезпеки, тому вона й створює законодавчі гарантії особистого захисту громадян від небезпеки. Механізмом реалізації такої гарантії в Україні є Кримінальний кодекс, у якому вперше на законодавчому рівні закріплено існування кримінально-правового інституту «Обставини, що виключають злочинність діяння», в якому традиційно закріплена така обставина, як крайня необхідність (ст.39 КК України).

У галузі кримінального права вагомий внесок у розробку проблем крайньої необхідності внесли такі вчені, як Т.П. Кудлай, О.М. Литвак, П.С. Матишевський, Є.Я. Немировський, М.I. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.І. Осадчий, М.I. Панов, М.М. Паше-Озерський, С.В. Пархоменко, А.М. Ришелюк, М.М.Розін, І.І. Слуцький, В.В. Сташис, В.Я. Тацiй, М.М. Турецький, І.С. Тишкевич, В.І. Ткаченко, Т.Г. Шавгулідзе, С.Д. Шапченко, М.Д. Шаргородський, М.Я. Якубович, С.С. Яценко та багато інших вчених.

Людська діяльність у багатьох сферах поєднана з виникненням стану крайньої необхідності, однак застосування ст. 39 КК України за відсутності єдиного підходу до визначення конститутивних ознак поняття крайньої необхідності, роз’яснень (постанов) Пленуму Верховного Суду України щодо судової практики застосування цієї норми, викликають численні і найчастіше суперечливі тлумачення, що призводить до розбіжностей серед юристів у питаннях формулювання підстав правомірності заподіяння шкоди при крайній необхідності. Я обрав саме цю тему, адже вважаю, що це питання є дуже важливим і актуальним в наш час, адже у реальному житті практика правоохоронної діяльності часто стикається з такими ситуаціями, коли діяння, що вчинено приватними, а також службовими особами за зовнішніми ознаками подібне до того, яке належить до категорії злочинів. Але ця схожість залишається виключно зовнішньою і при глибокому аналізі та дослідженні випливає, що ці діяння не несуть небезпеки для суспільства і не є кримінально забороненими, а навпаки, визнаються правомірними і як правило, суспільно корисними.

Розділ 1. Крайня необхідність як один із видів обставин, що виключають злочинність діяння

1.1 Історичний аналіз розвитку законодавства про крайню необхідність

Про важливість дослідження крайньої необхідності свідчить історія її розвитку в теорії кримінального права. Еволюція поняття крайньої необхідності відбувалася в процесі становлення права на самозахист життя та здоров’я, при цьому крайня необхідність розглядалась разом з необхідною обороною як єдине поняття. Так за часів Стародавнього Риму виникає право на заподіяння шкоди як в стані необхідної оборони, так і в стані крайньої необхідності. Ще римські претори вважали, що самозахист від неправомірного нападу у випадках крайньої необхідності є одним із природних прав кожної людини.

У Римських Законах ХІІ таблиць (451–449 рр. до н.е.) ми можемо спостерігати більш наближений підхід до сучасного поняття крайньої необхідності, оскільки припускається оборона майна. Так, власнику дозволялося вбити нічного крадія, а також денного крадія, якщо той чинив опір. Однак заборонялося вбивати крадія вдень або якщо той приходив зі зброєю, але не застосував її. Крім того, Римські Закони ХІІ таблиць передбачали, що вдень, якщо крадій чинив опір, власник повинен був репетувати, що

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать