Правові наслідки недійсності правочину

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика правочину

1.1 Поняття правочину

1.2 Умови дійсності правочину

Розділ ІІ. Види недійсних правочинів

2.1 Нікчемні правочини

2.2 Оспорювані правочини

Розділ ІІІ. Правові наслідки порушення умов чинності правочину

3.1 Правові наслідки порушення правил щодо форми правочину

3.2 Правові наслідки порушення правил щодо суб’єктів правочину

3.3 Правові наслідки порушення правил щодо змісту правочину

3.4 Правові наслідки порушення інших правил (умов) чинності правочину

3.5 Двостороння реституція та додаткові майнові наслідки

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Укладаючи правочин особа намагається досягти правового результату. Правовий результат полягає у виникненні, зміні чи припиненні цивільних прав і обов’язків, тобто у виникненні, зміні чи припиненні цивільних правовідносин. Але досягнути таких результатів може лише правочин, що має належну юридичну силу. Для того, щоб правочин мав належну юридичну силу, законодавець встановлює певні умови, яким повинен відповідати такий правочин.

Таким чином, вимоги чи умови, встановленні законодавством, яким відповідає правочин, що має належну юридичну силу, називаються умовами дійсності правочину.

Визначення правочину недійсним - це досить поширене явище в практичній діяльності між суб’єктами цивільних правовідносин. Особливо тепер, коли 1 січня 2004 року вступив в силу та діє новий Цивільний кодекс України.

Об’єктом дослідження виступають правові наслідки недійсності правочину.

Які ж правові наслідки визнання правочину недійсним та недотримання яких умов тягне таку недійсність? Визначення цих наслідків та умов є основною метою напинання даної курсової роботи.

Виходячи з мети, варто поставити перед написанням курсової роботи наступні завдання:

- охарактеризувати поняття правочину;

- визначити умови чинності правочину;

- визначити види недійсних правочинів;

- встановити основні правові наслідки порушення умов чинності правочину.

Розділ І. Загальна характеристика правочину 1.1 Поняття правочину

Під правочином розуміється дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків [2, ст. 202 с.57].

Для правочину характерними є такі ознаки.

Правочином визнається лише та дія, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямована на якийсь інший результат, то така дія не буде визнаватися правочином. Так, якщо громадянин порушує права інших суб’єктів, то така його дія, хоча вона й створює зміну прав та обов’язків, не може вважатися правочином, оскільки фактично вона спрямована на зовсім інший результат - порушити чиєсь право. Або наприклад: особа гасить пожежу, рятує потопаючого, віддає знахідку її власникові - це правомірні дії, але й вони не є правочинами, бо виникли не з метою встановлення, зміни, припинення прав або обов’язків. Такі дії називаються юридичними вчинками.

Правочином визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат, а й призвела до набуття, зміни або припинення цивільних прав або обов’язків. Укладаючи заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямовану на встановлення для спадкоємців прав та обов’язків. Домовленість між наймодавцем і наймачем про підвищення плати за користування переданим у найм майном встановлює зміну прав та обов’язків сторін у договорі найму. Розірвання договору найму, укладеного на невизначений строк з ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих цивільних прав та обов’язків між цими суб’єктами.

Правочином визнається дія юридично незалежних, рівноправних осіб. Якщо працівник міліції вилучає у громадянина автомобіль з метою переслідування правопорушника, то така дія не буде вважатися правочином, тому що працівник міліції реалізував свої владні повноваження. Не будуть правочинами також адміністративні акти органів державного управління, які хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов’язання про передачу будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як власні акти суб’єктів адміністративного права. Ті особи, яким ці акти адресовані, повинні їх виконати незалежно від свого бажання [8, с.402].

Правочин може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосереднього породження правочином цивільних прав і обов’язків може бути договір купівлі-продажу. Сам момент укладання названого договору породжує обов’язок продавця передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. В деяких випадках укладання правочину є недостатнім для породження прав і обов’язків. Наприклад, для виникнення права на перехід спадщини недостатньо одного заповіту, потрібно ще й відкриття спадщини, що виникає в день смерті спадкодавця. В даному випадку встановлення прав і обов’язків відбувається на підставі поєднання правочину (заповіту) і події - факту смерті.

Правочини, які вчиняють фізичні і юридичні особи, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації. Вона може проводитись за різними критеріями: за числом сторін, волевиявлення яких необхідно для

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать