Принцип змагальності в цивільному процесі

План роботи:

Вступ.

1. Поняття принципу змагальності і його значення.

2. Зв’язок принципу змагальності з іншими принципами цивільного

процесуального права (законності, об’єктивної істини, диспозитивності

йін.).

3. Зміст принципу змагальності в різних стадіях цивільного судочинства.

Висновок.

Джерела.

Вступ.

Закріплення у ст. 129 Конституції України принципових положень судочинства відобра­жає новий етап судово-правової реформи, подальший розвиток основних засад цивільного процесу. В свою чергу реалізація концепції судове-правової реформи не може бути успішно вирішена без удосконалення найважливіших принципів судочинства, одним з яких є принцип змагальності.

Концепцією судово-правової реформи, схваленою у 1992 році[1] , передбачались заходи, спрямовані на демократичну розбудову судової системи, створення надійного правового фун­даменту для діяльності судів. Частково ці заходи вже здійснюються, але судова система остаточно ще не визначилась. Основними принципами в Концепції проголошено: створення такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, умови для дійсної змагальності; реалізація презумпції невинності, радикальне реформування матеріального та процесуального законодавства; чітке визначення умов допус­тимості доказів, перевірка законності та обгрунтованості рішень в апеляційному і касаційному порядку та за нововиявленими обставинами.

Актуальними сьогодні виявились слова відомого російського юриста і громадського діяча К. Л. Побєдоносцева, який писав наприкінці XIXст., що у нас в багатьох випадках зовсім забулось поняття про те, що суд є змагання двох сторін і що неможливо задовольнити одну сторону, не вислухавши іншої. Яким не є простим дане поняття, воно не було присутнім у свідомості багатьох суддів, яким не було б беззаперечним це правило, воно порушувалось щоденно і несвідомо, і тому судове рішення нерідко набувало вигляду випадкової дії і тягнуло за собою нові непорозуміння. Оживити в свідомості названу корінну засаду будь-якого суду і поставити її так, щоб вона і на майбутнє була непорушною, щоб складала абетку правосуддя, без якої не можна зробити і кроку, — вже це одне становить для нас значний набуток[2] .

1. Поняття принципу змагальності і його значення.

Звичайне класичне уявлення про суть принципу змагальності полягає у тому, що у судовому засіданні процесуальний спір ведуть між собою дві сторони — обвинувачення та захист (кримінальні правовідносини) або позивач та відповідач (цивільні правовідносини), а суд має зробити офіційні висновки щодо вагомості і об'єктивності поданих доказів та законності їх отримання, віддавши потім перевагу доказам тієї чи іншої сторони у відповідному судовому акті.

Укладачі довідкової літератури, якою користувалися вітчизняні науковці, також поділяли такий підхід, але з додатком щодо активної ролі суду в реалізації цього принципу, а звідси — і можливе коригування поведінки сторін під час процесуального змагання у судовому процесі.

Природно, що на сучасному етапі розвитку українського законодавства принцип змага­льності найбільш реалізовано у цивільному судовому процесі, де домінуюча роль держави у порівнянні з кримінальним процесом є набагато меншою, виходячи із особливостей правові­дносин між суб'єктами цивільних відносин, а не зі спрямувань держави чи суспільства. Тому цей принцип доволі легко і без особливих труднощів аналізувався в науковій та навчальній літературі радянського і пострадянського періодів. Змагальністю, за позицією проф. М.Штефана, визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного ма­теріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. Утвердження своїх міркувань і оспорювання доводів, міркувань та запере­чень противної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому змагального вигляду — боротьби сторін перед судом. Отже, змагальність характеризується широкою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і викорис­товувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують[3] .

Принцип змагальності ґрунтується на праві сторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у процесі — principiurninstructionisprocessusadinstantiumpartium. Необхідні судові дані про юридичні факти в справі, що становлять предмет доказування, а також докази, якими вони підтверджуються, подають насамперед сторони. Кожна з них повинна доказати (onusprobandi) ті обстави­ни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 30 ЦПК). У зв'язку з чим вони мають право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати судові усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст. 99 ЦПК).

На відміну від принципу змагальності в зарубіжних країнах в українському цивільному судочинстві змагальність сторін доповнюється активною участю суду, яка обумовлюється обов'язком встановити об'єктивну істину в справі. Активна участь суду проявляється в оста­точному визначенні предмета доказування, збиранні за своєю