Право України другої половини XVII-XVIII ст.

Курсова робота

з історії права

на тему:

«Право України другої половини XVII - XVIII ст.»

Зміст

1. Українсько-польські та українсько-російські угоди

2. Козацьке право

3. Литовсько-польські джерела права

4. Кодифікація права України XVIII ст.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Історія держави і права України насичена яскравими прикладами закріплення традицій, неписаних законів, насамперед, козацького звичаєвого права. На козацьке звичаєве право вплинули давньоруське право, правовий звичай на українських землях литовсько-польської доби, які трансформувалися в неповторну особливу правову систему з врахуванням соціальних умов низового життя, старослов’янського громадського ладу з його політичними свободами, вирішенням суспільних питань активною частиною населення на козацьких зборах тощо.

Запорозькі неписані закони мали надзвичайно велику вагу, були аксіомами, корінилися у звичаях, а, отже, народній свідомості, йшли від самого життя, досвіду, оформляючи по суті вже існуючі суспільні відносини.

На той час панівним станом в Україні крім шляхти, козацької старшини, були також верхи православного духовенства. Православна церква мала низку суттєвих привілеїв і прав, які не раз підтверджувалися в гетьманських універсалах.

В роки національно-визвольної війни в містах зросла кількість козаків. Вони, користуючись привілеями, займалися ремеслом, торгівлею. Гетьманськими універсалами запроваджувалося в містах магдебурзьке право. Такі міста одержують назву ратушних. Самоврядування в таких містах часто-густо було фікцією.

Привілейоване становище в містах мали купці. Вони нерідко висувалися на вищі посади в органах міського самоврядування. Таким чином, соціальне становище українського населення в другій половині XVII - XVIII ст. зазнало змін у бік розширення прав для залежних верств, що цілком відповідало демократичним засадам української державності.

1. Українсько-польські та українсько-російські угоди

Антифеодальний характер народно-визвольної війни проявився після Зборівського договору 1649 р., умови якого не сприйняли селяни і рядове козацтво, яке не потрапило до реєстру. Всі вони за умовами договору мусили переходити у підданство до польських панів.

7серпня 1649 р. у Зборові відбулися українсько-польські переговори, де козацька старшина висунула 18 вимог. 8 серпня 1649 р. була обнародувана “Декларація його королівської милості війську Запорозькому”, яка отримала назву Зборівська угода.

Цим нормативним актом встановлювалося, що:

1) кордони українсько-козацької території по лінії Дністер-Ямпіль-Брацлав-Вінниця-Погребище-Паволоч-Коростишів-Горностайпіль-Димер-Дніпро-Остер-Чернігів-Ніжин-Ромни;

2) реєстр війська запорозького 40 тис. чоловік із підтвердженням усіх попередніх вольностей;

3) на козацькій території не було присутності коронного війська;

4) всі посади в Україні повинні були обіймати особи православної віри;

5) київський митрополит отримав місце в сенаті;

6) єзуїти не мали права проживати в українських містах;

7) питання про Берестейську унію виносилося для обговорення на засідання польського сейму.

У спеціальному привілеї король підтвердив усі попередні права та вольності козацтва. Таким чином, укладанням Зборівської угоди відбулося правове визнання української державності на території трьох воєводств — Київського, Чернігівського і Брацлавського. Будівничими цієї держави стали українська шляхта і козацька старшина.

Ознаками Української козацько-гетьманської держави були: наявність власної території, незалежна публічна влада, наявність фінансово-податкової системи, права і судочинства.

Зазначимо особливості української державності: виборність органів публічної влади, значна роль колективних органів (військових рад). Саме в цих особливостях були закладені основи республіканської форми правління.

Зборівський договір був переломним і в дипломатичній історії Української держави. Саме після нього дипломатична активність Богдана Хмельницького різко зросла і Україну визнають та укладають з нею договори цілий ряд держав. Серед європейських країн в період з другої половини 1649 – початку 1651 років крім Англії це зробила і Венеція. Місія А.Віміни як спроба укласти українсько-венеціанський союз проти Туреччини заздалегідь була приречена на невдачу, але сам факт посольства теж багато що значить.

На початок 1651 року Богдан Хмельницький зумів встановити союзницькі відносини з усіма своїми сусідами і, забезпечивши собі фланги і тил, надійно підготуватися до нової війни з Польщею. Цю бурхливу дипломатичну діяльність заклав собою Зборівський договір, який зробив Україну суб’єктом міжнародного права.

Хоча Зборівський договір був чинним лише півтора року, він продовжував відігравати значну роль в міжнародних відносинах козацької держави. 18 вересня 1651 року був укладений Білоцерківський мирний договір, за яким автономія України значно обмежувалась (територія — лише Київське воєводство, реєстр — 20 тисяч і т. п.). Сейм його не схвалив, не збирався дотримуватись і Богдан Хмельницький. І після розгрому армії Калиновського під Батогом козацькі посли, що прибули на Варшавський сейм 17 серпня 1652 року, домагалися відновлення своїх прав за Зборівським до

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать