Правочини та їх види

Тема курсової роботи: «Правочини та їх види»

ПЛАН

ВСТУП .. 3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОЧИНІВ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ .. 7

1.1.Поняття правочину в цивільному законодавстві7

1.2.Види правочинів. 11

РОЗДІЛ 2. ПРАВОЧИНИ, ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ І ОБОВ’ЯЗКІВ .. 15

2.1. Форма правочину та її додержання як одна з обов’язкових умов чинності правочинів. 15

2.2. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація укладених правочинів25

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕДОДЕРЖАННЯ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ПРИ ВЧИНЕННІ ПРАВОЧИНІВ .. 31

3.1. Сутність та загальні засади правових наслідків недодержання вимог законодавства при вчиненні правочинів. 31

3.2. Правове регулювання нікчемних правочинів. 33

ВИСНОВКИ .. 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ .. 39

ВСТУП

Актуальність дослідження . Вчинення правочину в установленій законом формі є однією із загаль­них вимог, додержання яких є необ­хідним для забезпечення його чинності (п.4 ст.203 ЦК України 2003р.[1] ). Тому форма є однією з ключових категорій вчення про цивільний правочин. У ЦК України їй присвячено 45 статей, а у кожному підручнику з цивільного права міститься відповідна глава чи розділ, де норми таких статей аналізуються. Проте цим не вичерпується накопичене людством знан­ня про вказану правову категорію.

Багато відомих учених-цивілістів, такі як І.Новицький, Г.Амерханов, Н.Рабинович, Ф.Хейфец, В.Толстой, М.Брагинський, В.Вітрянський та інші займалися науковою роз­робкою загальних та/або спеціальних проб­лем, пов'язаних з правочинами.

Незважаючи на велику кількість праць, присвячених правочину, на сьогодні ні чинне цивільне законодавство, ні наука цивільного права не дають однозначного ви­значення деяких аспектів правочину (наприклад його форми та відповідної типології). Ця проблема, у свою чергу, призводить до неоднозначного, непослідов­ного тлумачення й застосування чинного законодавства, неможливості дослідження правочину.

Перші норми про правочин мож­на знайти вже у римському цивільному пра­ві. Так, римські юристи за формою розріз­няли правочинивербальні талітеральні .

Внаслідок рецепції римського права за­значені вище види правочину було сприйнято у країнах континентальної Європи, Англії, а пізніше і у США. У середині XIX ст. розроблені римлянами по­ложення про правочин були привезені Д.Мейєром у Росію. Проте Д.Мейер розробив власний підхід до розуміння правочину та його форми і на відміну від римських правників розглядав правочин та його форму не як спосіб фікса­ції, а як форму вираження волі учасника цивільних відносин [2] .

Пізніше таку позицію було підтримано іншим відомим дореволю­ційним цивілістом, професором Г. Шершеневичем [3] .

У радянські часи вчені продовжували дискусію щодо поняття правочину, його видів, а також співвідношення форми правочину зі способом волевиявлення. У процесі диску­сії сформувалися дві принципово різні точ­ки зору на цю проблему. Більшість, а саме І.Новицький, В.Толстой, Ф.Хейфец, Я.Купік, Е.Ейдинова, О.Садиков, О.Красавчиков намагалися продовжити справу Д.Мейера та Г. Шершеневича і відстояти позицію, згід­но з якою підправочином та його формою слід розуміти форму вираження волі.

Інші вчені, такі як О.Іоффе, О.Пуш­кін та В.Шахматов, були прихильниками римського під­ходу до правочину та його форми і розуміли під неюспосіб фіксації волі.

Не знала наука цивільного права і єди­ної точки зору стосовно типології форми правочину. Так, одні автори розрізняли сло­весну (усну та письмову) і конклюдентну форми. На думку інших, слід було говорити про усну, письмову та конклюдентну форми правочину. Третя група авторів розрізняла лише усну та письмову форми, забуваючи про конклюдентні дії.

Судова ж практика, не приділяючи уваги поняттю форми правочину, відповідно до норм ЦК 1963 р., роз­різняла такі її види як усну та письмову(просту та нотаріальну) [4] . Причиною такої ситуації була від­сутність чіткого критерію класифікації, то обумовлене неоднозначним розумінням фор­ми правочину.

90-ті роки XX ст. та перші роки XXI ст. не відзначилися великими досягненнями внауковій розробці поняття правочину. Тому позиції сучасних авторів мало чим відрізняються від позицій вчених, які працювали у 60-80-х роках. Як і раніше, зберігається неоднозначність у підходах до визначення поняття правочину, його форми та її типології.

Відсутність у сучасній науці цивільного права фундаментальних досліджень правочину, а також непоширеність судової практики з цього приводу, призвели до то­го, що до ЦК 2003р. увійшло багато норм ЦК УРСР 1963р. Як і раніше, ЦК України не містить визна­чення форми правочину, чітко не визна­чає способи вираження волі. Проте з ог­ляду на предмет дослідження слід відміти­ти, що у ЦК України є і багато позитивних моментів.

Що стосується судової практики відносно правочинів та окремих його аспектів, то Україні не просто виникли, а три­валий час існуютьрізні підходи до розгляду однотипних справ судами загальної юрисд

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать