Педагогічне спілкування як психолого-педагогічна проблема

Педагогічне спілкування як психолого-педагогічна проблема

(курсова робота)

Зміст

Вступ

1. Спілкування як психологічна категорія. Комунікативне завдання спілкування

2. Структура комунікативного потенціалу студента

3. Стадії та стилі педагогічного спілкування

4. Труднощі педагогічної взаємодії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Серед чинників, що формують особистість, у психології вирізняють насамперед трудову діяльність, спілкування й пізнання. Аналізуючи ці найважливіші сфери людської діяльності, можна помітити такий факт: форми й методи трудової діяльності людина засвоює багато років, спробами пізнання світу ми також оволодіваємо тривалий час, натомість спілкуванню людина не навчається цілеспрямовано ніколи й ніде. Немає такої школи, в якій би навчали складного мистецтва спілкування. Звісно, досвід спілкування набувається людиною і в процесі праці, й у пізнавальній діяльності, проте цього замало. Велика кількість проблем у житті, зокрема, у сім’ї та навчальних закладах, виникають саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають його механізмів, законів.

Останніми десятиліттями інтерес до проблеми спілкування надзвичайно посилився. Це пов’язано насамперед із розвитком соціальної психології та підсиленням її впливу на всю систему психологічних наук.

Сфера діяльності педагога відноситься до так-званого соціономічного типу, або до такого виду професійної діяльності, в якому головну роль відіграє процес спілкування. Воно виступає головним засобом, через який здійснюється реалізація завдань навчання та виховання. Якщо методичні аспекти педагогічного процесу й діяльності педагога в даний час значною мірою досліджені, то соціально-психологічний зріз і виховання, і навчання, і діяльності педагога й проблеми спілкування загалом не одержали в повній мірі ні теоретичного, ні прикладного осмислення. Дослідження соціально-психологічних феноменів педагогічного процесу в системі „викладач-студент" являється в даний час особливо актуальним. Тому у даній роботі вважаємо за доцільне висвітлити певні психологічні труднощі, які виникають у процесі педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі.

1. Спілкування як психологічна категорія. Комунікативне завдання спілкування

Проблема спілкування має широке значення. Хоча спілкування стало предметом інтенсивних розробок останніх десятиліть, воно не є новою проблемою для вітчизняної психології. Дослідження в цій царині ведуть свою історію від В.М. Бехтерєва, В.Н. М’ясищева, Б.Г. Ананьєва до Г.М. Андреєвої, О.О. Бодальова, П.П. Петровської, Т.С. Яценко та інших психологів, котрі розробляють проблеми спілкування сьогодні.

Поняття „спілкування” вживається у психологічній літературі у різних значеннях:

- як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський,С.Л. Рубінштейн);

- як один із різновидів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв);

- як специфічна, соціальна форма інформаційного зв’язку (О.Д. Урсун, Л.О. Резников) та інші;

- як взаємодія, стосунки між суб’єктами, які мають діалогічний характер (Г.М. Андреєва, К.К. Платонов). При цьому поняття „спілкування” розмежовується з поняттям „комунікація”.

Традицією вітчизняної психології є взаємозв’язок поняття „спілкування” із категорією „діяльність”. Спілкування при цьому трактується як певна форма, вид діяльності, а будь-які різновиди спілкування розцінюються як специфічні форми спільної діяльності людей. На основі викладеного можна власне спілкування визначити як процес, спричинений потребами людей у спільній діяльності.

Згідно з концепцією Б. Ананьєва, людина є суб’єктом трьох основних видів діяльності: праці, пізнання та спілкування. На думку Б. Ломова та його послідовників, спілкування й діяльність - аспекти соціального буття людини. Згідно з їхнім підходом спілкування вивчається з позиції притаманної йому власної самостійності як процес, що необов’язково зумовлюється потребами у спільній діяльності, оскільки може бути й самомотивованим. [3; с.72]

У цьому разі спілкування для людини є не лише засобом, а й метою. Можна пригадати безліч ситуацій. Коли спілкування відбувалося, хоча й не було мотивованим потребою у спільній діяльності.

Ідея автономності та самоцінності спілкування узгоджується, зокрема, із концепцією А. Маслоу щодо структури фундаментальних потреб людини. Потреба спілкуватися у концепції А. Маслоу трактується як основна фундаментальна потреба людини. Спілкування необхідне людині щоб поділитися з іншими почуттями й переживаннями, отже, щоб відчути себе людиною. Фрустрація цієї базової потреби призводить до важких стресів. Зрозуміло, що йдеться про особливу цінність спілкування для людини, яке не можна звести до спільної діяльності.

Наголосимо, що у спілкуванні ніхто з партнерів не повинен бути об'єктом. Усі учасники спілкування є активними суб’єктами цього процесу, які визначають його динаміку та зміст. Спілкування завжди є взаємодією, завжди має здійснюватися за формулою „суб’єкт-суб’єкт”. Особливо це стосується професій соціономічного типу, до яких належить також професія педагога.

Зрозуміло, що така принципова суб’єктність спілкування не свідчить про однаковість соціально-рольових позицій та функцій учасників спілкування. Педагогічне спілкування є прикладом соціально-рольової нерівності, а тому завжди існує небезпека, що воно набе

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать