Життєві кризи особистості

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

ВСТУП.. 3

1 Вікові кризи в період раннього і дошкільного дитинства.. 6

1.1 Криза першого року життя. 6

1.2 Криза трьох років. 11

1.3 Криза семи років. 16

2 КРИЗА ПІДЛІТКОВОГО і юнацького ВІКів.. 20

2.1 Криза підліткового віку. 20

2.2 Криза юнацького віку. 24

3 КРИЗА ТРИДЦЯТИ РОКІВ.. 29

4 криза сорока років.. 31

висновок.. 34

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 37

РЕФЕРАТ

Курсова робота : 34 с., 14 джерел.

Об'єкт дослідження: життєві кризи особистості.

Мета дослідження: виділити життєві кризи особистості та особливості протікання даних криз.

Задачі дослідження :

- визначити основні життєві кризи особистості;

- виділити особливості протікання кризи одного року життя;

- виділити особливості протікання кризи трьох років життя;

- виділити особливості протікання кризи семи років життя;

- виділити особливості протікання кризи підліткового та юнацького віків;

- виділити особливості протікання кризи тридцяти років життя;

- виділити особливості протікання кризи сорока років життя;

- зробити відповідні висновки.

Новизна дослідження полягає у вивченні та узагальненні сучасного рівня проблеми.

Методи дослідження – аналіз, синтез, опис.

Сфера застосування – вузівське викладання вікової психології.

ВІК, ВІКОВА КРИЗА, ПЕРІОДИЗАЦІЯ, НЕГАТИВІЗМ, СОЦІАЛЬНЕ ВІДНОШЕННЯ, ВПЕРТІСТЬ, НОРОВЛИВІСТЬ, ДЕСПОТИЗМ, ПУБЕРТАТНИЙ ПЕРІОД, СУТНІСТЬ ЖИТТЯ. ВСТУП

Вік – це ключове поняття для проектування системи розвиваючої освіти і відповідно – для періодизації нормативного розвитку людини протягом всього життя. Основою розуміння віку може служити уявлення про співвідношення генетично заданого, соціально вихованого і самостійно досягнутого, що неоднакове у різних індивідів, яких можна віднести до однієї вікової категорії.

Вікові категорії мають не одну, а три системи відліку:

1) індивідуальний розвиток (тобто що може, і що не може робити дитина в певному віці – це відповідає уявленню про рівень психобіологічного дозрівання і відповідні йому обмеження);

2) вікова стратифікація суспільства (що повинно і що не повинне робитися в рамках даного віку – це відповідає віковому розподілу поколінь і відповідним соціокультурним нормативам);

3) вікова символіка культури (що відповідає, і що не відповідає даному віку – розуміється як сукупність соціальних очікувань у сфері поведінкових актів, зовнішнього вигляду, форм відносин).

На противагу традиційним уявленням вік – не структура або результат, а форма розвитку. Розвиток оформлюється і визначається у віці, саме тому вік утворюється як форма, яка через свою цілісність і завершеність може тільки змінитися іншою формою і заміщатися нею.

Відповідно освоєння вікового простору і перехід від одного вікового етапу до іншого не здійснюються автоматично, „природним” шляхом, а спеціально організовується відповідно до рішення абсолютно певних задач розвитку людської суб'єктивності, задач, які вирішують також цілком певні історичні суб'єкти – учасники цих подій. Саме в цьому пункті уявлення про процесуальність розвитку повинні бути доповнені і збагачені уявленнями про діяльність розвитку всього універсуму людських здібностей.

Сьогодні вже очевидно, що культивування в різних вікових періодах специфічних форм спільної освітньої діяльності в дитячо-дорослих спільнотах не визначається формальними соціальними вимогами. Це діяльність – розвиваюча і утворююча – повинна спеціально проектуватися як віково-нормативна в рамках певних ціннісних підстав і цільових орієнтирів розвитку людської суб'єктивності.

У розробленій схемі періодизації розвитку і номенклатури віків (В.І. Слободчиков, 1991) саме вік є початковою одиницею проектування розвиваючої освіти, тобто побудови відповідно до цілей і задач розвитку його нормативних моделей [1, 102].

Загальні межі покоління не співпадають з межами якогось віку, більш раніший вік в певний момент "наздоганяє" пізніший і входить в нове покоління. Саме ж покоління залишається "в собі як є" аж до відходу з історичної сцени.

1 Вікові кризи в період раннього і дошкільного дитинства

1.1 Криза першого року життя

Емпіричний зміст кризи першого року життя надзвичайно простий і легкий. Він був вивчений раніше всієї решти критичних віків, але його кризовий характер не був підкреслений. Йдеться про ходьбу, про такий період, коли про дитину не можна сказати, ходяча вона або не ходяча, про саме становлення ходьби, коли, вживаючи високо діалектичну формулу, про становлення цієї ходьби можна говорити як про єдність буття і небуття, тобто коли вона є і її немає. Всі знають, що рідкісна дитина починає ходити відразу, хоча є і такі діти. Ретельніше вивчення такої дитини, яка відразу починає ходити, показало, що звичайно в цьому випадку – це латентний період виникнення і становлення з відносно пізнім виявленням ходьби. Але часто і після початку ходьби спостерігається втрата її. Це вказує, що повного дозрівання ходьби ще не відбулося.

Дитина в ранньому дитинстві – яка вже ходить: погано, насилу, але все таки дитина, для якої ходьба стала основною формою пересування в просторі.

Саме становлення ходьби і є перший момент в змісті даної криз

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать