Психологія самотності: генезис, види, прояви

Міністерство освіти і науки України

Нікопольського училища Криворізького державного педагогічного університету

ПЦК педагогіки і методики початкового навчання

Курсова робота

з психології

Психологія самотності: генезис, види, прояви

Студентки 4 курсу

відділення початкове навчання

О.В.Романенко

Керівник:

Шевякова Н.Л.

Нікополь, 2007

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування феномену самотності 5

1.1 Самотність – проблема століття. 5

1.2 Самотність у молодшому шкільному віці 13

Розділ 2. Аналітико-дослідницька робота. 27

2.1 Використання психодіагностичних методик в дослідженні особливостей стану самотності 27

2.2 Практичні поради покращення емоційного стану. 31

Висновки. 36

Список використаної літератури. 37

Вступ

Ми живемо в той час, коли відбуваються величезні зміни в стилі життя, які пов'язані із змінами в соціальних, в політичних, економічних та інших сферах. Ці зміни носять глобальний характер, і українське суспільство сьогодні опинилося в тому стані, яке раніше назвали б «роздоріжжям», «переломом», «зміною віх». Культурологи називають цей стан точніше – «культурним проміжком»: простір між кінцем чогось визначеного і початком чогось невідомого, маргінального по своїй сутності.

Такі періоди бувають у житті кожного суспільства. Саме тоді людина раптом починає усвідомлювати власну малозначність і неможливість реалізувати свої особистісні здібності. На рівні суспільства - це застій, криза; на рівні людини – розпад вищих цінностей і соціальне відчуження.

Людина в сучасному світі, у тій культурній ситуації, що ми визначаємо як проміжну, виявилася в дискретному часі, для неї зникла лінійна цільова спрямованість, застаріла колишня просвітницька ідея про те, що головною є крапка наприкінці шляху. Людина дійсно живе «тут і зараз», живе «на трасі», на шляху, як перекотиполе, що втратило міцні корені й прикріплення до землі.

Отже, самотність породжується втратою змісту буття людини в сучасному суспільстві. Але залежить це не тільки від самої людини. Скоріше це не її провина, а її лихо. Занадто багато об'єктивних факторів випало на наше стрімке століття, і протистояти їм кожна окрема особистість сама по собі просто не в змозі. Саме тому ми і говоримо, що наш час – час відчуження й самотності.

Одним з таких факторів перетворення почуття самотності в психологічну якість, а його переживання в одну з глобальних людських проблем можна вважати повну й повсякчасну перемогу сучасного наукового мислення.

Так, до початку XX століття наука, проникнувши в усі сфери людського життя, стала основною формою осмислення не тільки світу, але і самої людини. Людина виявилася «аналітично» розібраною на складові частини (біохімічні або фізіологічні процеси, анатомічна будова і т.п.). Аналітичність науки призвела до втрати в масовій свідомості уявлення про унікальність і цілісність людини.

Як наслідок, розвиток виробництва став вимагати наявність у людини якогось одного вміння, доведеного до автоматизму, зовсім не цікавлячись її внутрішнім світом, сприймаючи людини як трудову одиницю.

У світлі усього вищевикладеного стає зрозумілий той факт, що проблема самотності, однаково важлива для всіх часів, стала предметом особливого інтересу в наші дні. Не тільки мистецтво, але і філософія, фізіологія, соціологія і, зрозуміло, психологія займаються дослідженням змін, що виникають у психіці особистості, яка з тих чи інших причин, переживає почуття самотності.

Мета дослідження: на основі психологічного аналізу дослідити феноменологію, види і причини самотності.

Предмет дослідження: психологічна сутність і проявлення стану самотності.

Задачі дослідження:

Теоретичний аналіз з наукових підходів до розуміння самотності.

Виявлення психологічної сутності стану самотності.

Пошук діагностичних методик та спеціально організованих корекційно-розвиваючих занять.

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування феномену самотності

1.1 Самотність – проблема століття

Самотність не є рідкісним явищем, не є якимось надзвичайним

випадком, навпаки, вона завжди була та залишається

головним та неминучим випробуванням в житті людини.

Т. Вульф

Самотність, як стан, існує стільки, скільки люди себе пам’ятають. В давні часи, коли існування людей було общинним, можна було виділити три основні форми самотності:

обряди і ритуали, так зване виховання самотністю. Тут самотність – обов’язкова умова формування особистості і не має в собі трагічного забарвлення;

покарання самотністю – вигнання. Взагалі, на всіх рівнях розвитку суспільства не було страшнішого покарання, ніж вимушена соціальна ізоляція. Причиною цього є не те, що відчуженню піддається не просто той чи інший вчинок індивіда, а сам індивід, його особистість;

добровільне усамітнення – відлюдництво. Мета такого усамітнення – самовдосконалення, подолання духовною основою тілесної. Відлюдництво передбачало внутрішню зосередженість, увагу до свого внутрішнього світу.

Але саме XX століття породило проблему самотності. Додатково до всіх фізичних характеристик, а найчастіше на противагу їм, самотність набуває психологічного забарвлення. Вона стає перш за все особистісною.

В XX столітті інакше усвідомлюється вплив суспільства на

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать