Надпровідники першого та друго роду

Зміст

1. Вступ.

2. Надпровідники: історія розвитку, сучасний стан і перспективи.

3. Відкриття явища надпровідності.

4. Ідеальний провідник і надпровідник. Ефект Мейснера.

5. Надпровідники першого та другого роду.

6. Ефект Джозефсона.

7. Високотемпературна надпровідність.

8. Критичні стани:

8.1. Критичні магнітні поля.

8.2. Критичний струм.

8.3. Критична температура.

9. Застосування надпровідності.

10. Висновки.

11. Список використаних джерел.

1. Вспуп.

Надпровідність – фізичне явище, що спостерігається в деяких речовинах (надпровідниках). При охолодженні їх нижче певної критичної температури T _с зникає електричний опір і виштовхується магнітне поле із об’єму надпровідника.

Явище було відкрито в 1911 році Каммерлінг-Оннесом. Вивчаючи залежність опору ртуті від температури, він помітив, що при температурі нижче 4,2 К ртуть практично втрачає опір.

Вивчаючи це явище, вчені відкрили ефекти, які притаманні надпровідникам: ефект Мейсера і ефект Джозефсона . Надпровідники за своїми магнітними властивостями були розділені на два класи: надпровідники першого та другого роду . Також вченими було встановлено, що надпровідність можна отримати при температурах набагато вищих за абсолютний нуль (високотемтературна надпровіднідність ), що полегшило впровадження цього явища до практичного застосування.

2. Надпровідники: історія розвитку, сучасний стан і перспективи.

Явище, що полягає в повному зникненні електричного опору провідника при його охолоджуванні нижче критичної температури, було відкрите нідерландським фізиком Х.Камерлінг-Оннесом в 1911 році, а задовільне пояснення, відмічене іменами американських фізиків Л.Купера, Дж.Бардина, Дж. Шриффера, радянського математика і фізика Н.Н.Боголюбова, отримало практичне використання цього явища в середині шестидесятих років, після того, як були розроблені надпровідні матеріали, придатні для технічних застосувань.

Істотним етапом в дослідженні надпровідності виявився 1933 рік, коли В. Мейснером В. і Р. Оксенфельдом було вперше встановлено, що при температурі нижче критичної магнітне поле повністю виштовхується з надпровідника. Це явище тепер називають ефектом Мейснера . Як показано на малюнку, якщо, наприклад, охолодити до температури, нижче за температуру надпровідного переходу, силові лінії магнітного поля повністю виштовхуються з кулі. Надпровідне тіло володіє властивостями, як би зворотними феромагнітному: залізний магніт концентрує силові лінії магнітного поля, а надпровідник виштовхує їх.

Рис. 1

На наступному малюнку демонструється ефект Мейсснера - фундаментальна властивість надпровідного стану. Магнітна пігулка плаває над увігнутою чашею з надпровідника. Магнітне поле пігулки викликає електричні струми в тонкому шарі на поверхні надпровідної чаші. Ці струми у свою чергу створюють магнітне поле, протилежне полю магніта і компенсуюче поле магніта усередині матеріалу чаші. Таким чином магнітне поле повністю виштовхується з надпровідника, а сам магніт покоїться на «подушці» зі свого власного поля. Це явище отримала назва «Труна Магомета», бо за переказами труна Магомета висіла в просторі без всякої підтримки. Цей ефект часто використовується для демонстрацій явища надпровідності.

Рис. 2

Якщо проаналізувати розвиток досліджень по надпровідності, то виразно видно наступна тенденція: спочатку вивчалася надпровідність простих металів (Hg, Pb, Nb), потім подвійних (Nb3Sn, Nb3Ge) і потрійних (Nb3(Al,Ge)) интерметалідів. В рамках такого підходу вибирані композиції були в якійсь мірі логічним продовженням простих металів. У рекордсмена - з'єднання Nb3Ge - величина критичної температури складала 23,2 К. Температурний інтервал існування надпровідності лише наблизився до температур кипіння рідкого водню і рідкого неону, і фактично для перекладу матеріалів в надпровідний стан використовувався дорогий і технічно важкий в експлуатації холодагент - рідкий гелій. Заповітною межею для критичної температури завжди була температура кипіння рідкого азоту (77 К) - дешевого і доступного холодагента, вироблюваного промисловістю у великих кількостях.

У 1986 р. азотна межа була перевершена - І. Г. Беднорцем и К. А. Мюллером були відкриті високотемпературні надпровідники (скорочено ВТНП), критична температура у яких лежить, як правило, вище за температуру кипіння рідкого азоту. Основою цих з'єднань служать оксиди міді, і тому вони також часто називаються купратами або металооксидами. У дослідження метало оксидних надпровідників і пошук на цьому шляху нових надпровідних матеріалів включилася після відкриття Беднорца і Мюллера вся наукова громадськість миру. У 1987 р. на кераміку YBa2Cu3O7-x була досягнута температура надпровідного переходу 92 К, потім температура надпровідного переходу була піднята до 125 К в з'єднаннях талія. Найбільша критична температура, досягнута за більш ніж 15 років досліджень ВТНП, належить з'єднанням на основі ртуті і рівна 145 К.

Надпровідність керамік, можливо, пояснюється взаємодією електронів з іншими квазічастинками.У надпровідності три «вороги»: високі температури, сильні магнітні поля і великі струми.Якщо їх величини перевищать граничні значення, звані критичними, надпровідність зникає, надпровідник стає звичайним провідни

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать