Аналіз можливостей тестового контролю у вищій школі

2.4 Адаптивні тести

Доцільність адаптивного контролю випливає з необхідності раціоналізації традиційного тестування.

Кожен викладач розуміє, що добре підготовленому учню немає необхідності давати легкі завдання, тому що занадто високо імовірність правильного рішення. До того ж легкі матеріали не володіють помітним потенціалом розвитку. Симетрично, через високу імовірність неправильного рішення нема рації давати важкі завдання слабкому учню. Відомо, що важкі і дуже важкі завдання знижують навчальну мотивацію багатьох учнів.

Потрібно було знайти порівняння в одній шкалі для міри складності завдань і міри рівня знань. Ця міра була знайдена в теорії педагогічних вимірів. Датський математик Г. Раск назвав цю міру словом "логіт".

Після появи комп'ютерів ця міра лягла в основу методики адаптивного контролю знань, де використовуються способи регулювання складності і числа пропонованих завдань, у залежності від відповіді учнів.

При успішній відповіді наступне завдання комп’ютер підбирає більш важким, при неуспішному - легшим. Зрозуміло, цей алгоритм вимагає попереднього випробування всіх завдань, визначення їх міри складності, а також створення банка завдань і спеціальної програми.

Використання завдань, що відповідають рівню підготовленості, істотно підвищує точність вимірів і мінімізує час індивідуального тестування до 5-10 хвилин. Адаптивне тестування дозволяє забезпечити комп'ютерну видачу завдань на оптимальному, приблизно 50%-му рівні імовірності правильної відповіді для кожного учня.

Зараз у світі три варіанти адаптивного тестування .

Перший називається пірамідальним тестуванням . При відсутності попередніх оцінок всім дається завдання середніх труднощів і вже потім, у залежності від відповіді, кожному дається завдання легше чи важче; на кожнім кроці корисно використовувати правило розподілу шкали складності навпіл.

Другий варіант - flexilevel-контроль починається рівня складності, який обирає сам той, хто проходить тестування, з поступовим наближенням до реального рівня знань.

Третій варіант - stradaptive (від англ. stratified adaptive), коли тестування проводиться за допомогою банку завдань, розділених за рівнями складності. При правильній відповіді наступне завдання береться з верхнього рівня, при неправильному - з нижнього.

Таким чином, адаптивний тест являє собою варіант автоматизованої системи тестування з заздалегідь відомими параметрами складності і здатністю кожного завдання, що диференціює.

Ця система створена у виді комп'ютерного банку завдань, упорядкованих відповідно до цікавлячого характеристиками завдань.

2.5 Критеріально-орієнтовані тести

Це дуже умовне й в принципі неправильна назва групи тестів, що одержали в нас деяке поширення і визнання. Власне кажучи ж ми маємо справу не стільки з тестами названого роду, скільки з інтерпретацією тестових результатів

Якщо головною задачею є прагнення з'ясувати, які елементи змісту навчальної дисципліни засвоєні, то це випадок предметно-педагогічного підходу до інтерпретації результатів тестування. При цьому визначається: що з головної сукупності завдань (по англ. Domain) випробуваний знає і чого не знає. Інтерпретація результатів ведеться педагогами, мовою навчальної дисципліни.

Висновок вибудовується уздовж логічного ланцюжка:

зміст навчальної дисципліни Þ головна сукупність завдання для виміру знань Þ тест як вибірка завдань з цієї сукупності, відповіді Þ імовірнісний висновок про знання навчальної дисципліни.

При орієнтації на такі тести потрібно велике число завдань і досить повного визначення змісту досліджуваної дисципліни. Інтерпретація результатів ведеться педагогами.

Суперечки відбуваються навколо двох головних питань:

1. Правильність змісту тесту, що означає безпомилковість формулювань його завдань, предметно-наукову обґрунтованість, допустимість тесту для перевірки знань.

При аргументації на користь того чи іншого тесту педагоги спираються на мову, принципи і взагалі на знання навчальної дисципліни, яку вони викладають. У таких випадках говорять про тести із змістовно-орієнтованою інтерпретацією результатів.

2. Обґрунтованість оцінки знань по всьому навчальному предмету, на основі результатів тестування по невеликій вибірці завдань тесту; вибірці з потенційно чи реально існуючої головної сукупності всіх завдань, які можна було б дати випробуваним для упевненої й обґрунтованої оцінки. Фактично це питання обґрунтування точності індуктивного висновку про знання великого числа питань на основі відповідей по малому числу завдань тесту.

Другий вид тестів пов'язаний з орієнтацією на такі конкретні цілі і задачі, як, наприклад, перевірка рівня засвоєння порівняно короткого переліку необхідних знань, умінь і навичок, що виступають як заданий чи стандарт критерію засвоєння.

Наприклад, для атестації випускників дистанційних курсів важливо мати такі завдання, що дозволяють робити висновок про мінімально припустиму їх компетентність (Minimum Competency Tests). При перевірці мінімально припустимого рівня знань зміст завдань носить принципово полегшений характер. Оскільки такі завдання повинні виконувати усі випускники, допущені системою до атестації, тут важко говорити про тести як методі об'єктивного й ефективного виміру різного рівня підготовленості, у