Трудове виховання школярів в умовах сільської загальноосвітньої школи

ВСТУП

Формування у людини високих рис громадянськості неможливо уявити поза зв’язком із трудовим вихованням. „Почуття поваги до праці, - писав В.О.Сухомлинський,- пов’язує дитину духовними нитками обов’язку з іншими людьми – спочатку з близькими, а потім з усіма чесними співвітчизниками. З почуття поваги до праці, з думки про те, що праця – творець щастя, народжується той стан повинності, без якого немислимо собі уявити елементарну моральну культуру людини, її відповідальність за своє майбутнє”.[25]

Відомо, що виховання працелюбства можливе тільки в тісній єдності з моральним вихованням, з формуванням духовного світу дитини. Праця дає необмежені можливості для реалізації комплексного підходу у формуванні особистості, для поєднання всіх засобів і форм впливу настановлення у дитини громадянських рис. Найважливішою умовою успіху виховання є залучення дітей до участі у найрізноманітніших видах позитивної діяльності, надто до тих, що мають суспільно корисну цінність. Допомога батькам, навчання в школі, заняття в гуртках художньої самодіяльності, технічної творчості, спортивних гуртках і секціях – кожен із названих видів діяльності є важливим і сприяє формуванню моральності дитини, вихованню в неї важливих людських рис як громадянина.

Працелюбство – складна соціально-психологічна характеристика особистості. Тому коли ми говоримо про людину, якій притаманна ця риса, то маємо на увазі насамперед цілком дорослу людину. Однак високосвідоме ставлення до праці, працелюбство, потреба постійно трудитися не виникають зненацька, десь аж на порозі повноліття чи ще пізніше. Коріння працелюбства сягає ранніх років життя людини.[1]

Так день удень, рік у рік дитина поступово не лише звикає поважати працю дорослих, цінувати результати нелегких трудових зусиль іншої людини, а й сама на власному досвіді звикає до того, що без праці жити неможливо, нецікаво та й соромно ледачому дивитися у вічі людям.

Повага до працьовитої людини, потреба у постійній праці, працелюбство – основна складова моральності особистості. І стосується це не тільки дорослої людини, а й кожної дитини, навіть дошкільника, тим паче молодшого школяра, підлітка, старшокласника.

Підкреслюючи величезну моральну, виховну роль праці у становленні людини як особистості, К.Д.Ушинський писав: „...животворний вплив особиста праця має лише на того, хто працює. Матеріальні плоди праці можна відібрати, успадкувати, купити, але внутрішньої, духовної, животворної сили праці не можна ні відібрати, ні успадкувати, ні купити за все золото Каліфорнії; вона залишиться в того, хто працює”. [30]

Особливо важливо не злегковажити початковим етапом навчання дитини в школі. Адже іноді вже перші місяці, а то й тижні великою мірою позначаються на подальшому ставленні дитини до учіння і до школи в цілому. Часом навіть незначна невдача може надовго відбити у маленького школяра бажання вчити уроки. Невдачі бувають різні: ніяк не вдається гарно написати букву, в зошиті з’явилася пляма, зламався олівець. Трапляються і більш серйозні невдачі: не зміг відповісти на запитання вчителя, посварився з сусідом по парті, спізнився на урок... Як важливо в такі моменти добрим словом заспокоїти, підбадьорити дитину, допомогти їй, підказати, як уникнути помилок у майбутньому, вернути їй впевненість у власних силах і можливостях.[1]

Підтримуючи в учня інтерес до школи, серйозне ставлення до учіння неможливо одними лише підбадьорюваннями. Так само не досить постійно запевняти дитину в тому, що їй треба вчитися, аби стати освіченою, культурною, розумною, доброю людиною. 7-9-річній дитині ще важко зрозуміти, що означає бути освіченою людиною чи старанно вчитися, щоб стати колись потрібною, корисною людям, усьому суспільству, Батьківщині, якщо цю думку не підкріплювати конкретними прикладами, які наочно показували б значущість її навчальної праці. Дитині цього віку важко керуватися у своїй поведінці далекою перспективою. Це доступно лише учням старшого шкільного віку і певною мірою підліткам, якщо вони виховувалися в належних умовах з перших років їхнього шкільного навчання. Здатність до невтомної щоденної праці навіть тоді, коли тижні, місяці, а то й цілі роки відділяють людину від передбачуваного успіху – це свідчення того, що особистість досягла вже високого рівня соціально-психологічної зрілості.

З кожним роком розширюються можливості практичного застосування знань, умінь та навичок, здобутих дитиною в школі з допомогою вчителів і самостійною працею вдома з допомогою батьків. Ось син чи донька вже можуть розміряти на присадибній ділянці грядки, а часом і порадити батькам, які добрива і коли потрібно внести в грунт, щоб добре вродила городина. Старшокласники в родині нерідко стають справжніми „ домашніми ” агрономами.

Ось чому, допомагаючи дитині відчути значущість хоч би найменшого здобутку її праці, побачити потрібність результату її нелегких зусиль людям, ми неодмінно досягаємо бажаного виховного ефекту.

Як справедливо говорили „ класики” праця створила людину. Й справді: лише завдяки праці, у процесі самої праці дитина поступово стає особистістю, стає Людиною.[1] Однак, таке відбувається тільки за умови, коли праця пов’язана з благородними мотивами, з високими, гуманними цілями.

Трудова підготовка учнів завжди була предметом дослідження педагогіки. У такій підготовці вбачали основу розвитку особистості, підготовку до її майбутньої трудової діяльності. Сучасні школи мають пробуджувати пр