Роль народних звичаїв та традицій у розвитку музичного світогляду дітей дошкільного віку

ЛЬВІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Кафедра суспільствознавчої та культурологічної освіти

КУРСОВА РОБОТА

«Роль народних звичаїв та традицій у розвитку музичного світогляду дітей дошкільного віку»

Курсову підготувала:

Муз.керівник ДНЗ №125

м.Львова

Чучукало Л.В.

Науковий консультант

Опанасюк О.П.,

Кандидат мистецтвознавства,

Доцент ЛОІППО

Львів - 2009

ПЛАН

ВСТУП

І. Моральні та людські цінності як фактор народу:

а) любов до рідної мови, до рідної землі, її історії – патріотичне виховання;

б) любов до родини – сімейне виховання;

в) любов до Бога – християнське виховання;

г) любов до всього прекрасного – естетичне виховання.

ІІ. Види народної творчості:

а) декоративно-ужиткове мистецтво;

б) усна народна творчість;

в) народна гра;

г) пісенна творчість.

ІІІ. Заключна частина. Від народознавства до свідомого патріотизму.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

«Прислухайтесь як океан співає

Народ говорить, і любов, і гнів

У тому гомоні людським

Мудріших ніж народ, учителів немає:

У нього кожне слово – це перлина.

Це праця, це натхнення, це людина»

М.Рильський

Народознавство, за словами В.Скуратівського, - це народ, його історико-культурні традиції, духовний досвід. Це поняття вбирає в себе пласти матеріальної і духовної культури народу. Тут і традиції звичаї, обряди, фольклор і житло, одяг, кулінарія, трудова діяльність.

Людину робить сильною віра батьків, традиція роду, пам'ять поколінь. І, щоб відродити національну спадщину, нам слід повернути собі втрачені духовні якості, джерела народного буття, розповідати дітям історію народу, знайомити з традиціями і звичаями, обрядами, котрі сягають у глибину століть.

Давня істина: сьогоднішній день – похідне вчорашнього, а завтрашній – похідне сьогоднішнього. Наша і ж історія культури – це своєрідний храм, який цінний не тільки працею, що в нього вклали будівельники, а й працею всіх прийдешніх поколінь, без якої той храм давно перетворився би на руїни.

Генотип українця сформований на народній основі, він виражає його внутрішній зміст, духовний та інтелектуальний потенціал.

Народнопісенне світосприйняття є виявом талановитості нашого народу, своєрідності характеру української людини, наділеної великою духовною красою і силою слова.

Народна мудрість говорить: «Дитятко – як тістечко: як його замісити, так воно і виросте». Наші діти – це наша старість. Правильне хороше виховання – це наше майбутнє, а погане – горе, наші сльози, наша провина перед іншими людьми. Ця істина завжди буде живою:

Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і довічне коло,

Ми засіваємо житейське поле

І не на день минулий – на віки!

Батьки і діти… Діти і батьки…

Нам нічого ділить на спільнім полі.

За даними педагогів, психологів саме дошкільний вік є найблагодатнішим ґрунтом для засівання будь-яких основ виховного процесу. Саме в цьому віці дитина починає набувати форми навчальної діяльності, спеціально спрямовані дорослими на засвоєння дітьми людського досвіду. Діти дошкільного віку охоче включаються в таку діяльність. Тоді, за Г.С.Костюком, «у них виникають почуття гордості, власної гідності».

Тепер постає питання: хто повинен проводити роботу по присуспільненню дитини до народної національної спадщини? Звичайно ж, батьки і вихователі. І саме вихователям слід знати, що причетність до народної культури очищує душу дитини, пробиває замулені джерельця доброти і любові до народу, до світу. Світу, у якому так багато прикрості, жорстокості, зла, несправедливості і ненависті.

До числа вихователів, звичайно ж, належать і музичні керівники, оскільки музика – це світ прекрасних світлих, добрих почуттів; засобами якої у дитячих серцях відгукуються найчарівніші струни; у дитячих душах розквітають дивні квіти кохання і щастя, проростають зерна доброти, краси, людської гідності, патріотизму. Як кажуть в народі, люди приходять і відходять, а музика живе вічно. З чим же ми повинні знайомити наших дітей в дошкільному віці на музичних заняттях в плані народознавства?

Багата наша спадщина, якою ми повинні збагатити і зцілити дитячі душі, запалити в них вогонь віри в існування кращого майбутнього, перемоги добра над злом. Ми (вихователі та муз керівники, а згодом і шкільні вчителі) повинні плекати любов до рідної мови і викликати інтерес і повагу до національних традицій та звичаїв, знайомити з українським національним посудом, одягом та народними символами (верба, калина, тополя, лелече гніздо, народна вишиванка, писанка).

І. Моральні та людські цінності як фактор народу

а) любов до рідної мови, до рідної землі, її історії – патріотичне виховання

Необхідним є формування почуття любові до рідної землі, до села та міста, де народилися, де ростуть рідні та близькі серцю дитини люди. Діти повинні знати назву міста/села, де народилися і живуть, його історію, культуру. Так, з дитячого садочка вони, наприклад, вивчають чудову пісню І.Шевчук «Львове мій»:

Ми, львів’яни і львів’янки

Місто любимо своє

І тому ми

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать