Своєрідність роботи шкільного соціального педагога з гіперактивними дітьми

Вступ

Завданням сучасної школи являється досягнення найбільш ефективної суспільної форми організації навчальної діяльності дітей. Однак, для цього необхідно знати природу й закономірності індивідуальних особливостей дітей як суб’єктів навчальної діяльності.

Необхідність спеціального вивчення індивідуальних особливостей дітей як суб’єктів навчальної діяльності також являється актуальним в аспекті розробки проблеми формування особистості молодших школярів.

В початковій школі у дитини закладається фундамент системи знання, які поповнюються в подальші роки, в цей же час формуються розумові та практичні операції, дії та навички, без яких неможливе подальше навчання та практична діяльність.

Причини труднощів в навчальній діяльності дітей в масовій школі розглядалися багатьма психологами і в якості таких називалися як непідготовленість до шкільного навчання, в крайній своїй формі виступаюча як соціальна та педагогічна запущеність; соматична ослабленість дитини; розумова відсталість (оскільки значна частина розумово відсталих дітей попадає в 1й клас загальної школи і лише після рокового безуспішного навчання там направляється через методико-педагогічні комісії у спеціальні школи); неактивні взаємовідношення с однокласниками та вчителем, гіперактивність дітей.

Гіперактивність виступає як одне із проявів цілого комплексу порушень, відмічуваних у дітей; основний дефект, пов'язаний з недостатністю механізмів уваги й гальмуючого контролю. Порушення поведінки супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до яких, насамперед, відносяться слабка успішність у школі й складності в спілкуванні з іншими людьми.

Проблема надання допомоги гіперактивним дітям багато років являється актуальною проблемою в психології та педагогіці. В навчальних закладах ведеться пошук умов, адекватних психічним та фізичним можливостям учнів з даної категорії. У всьому вищеописаному визначається актуальність даної роботи.

Об’єктом дослідження ми обрали дітей молодшого шкільного віку (6–11 років).

Предметом дослідження виступає соціально – педагогічна робота з гіперактивними молодшими школярами

Мета: виявити специфіку роботи шкільного соціального педагога з гіперактивними дітьми

Завдання:

1. Проаналізувати наукову літературу з питань гіперактивної поведінки дітей

2. Виявити основні причини і фактори ризику у процесі розвитку дитини з гіперактивною поведінкою

3. Встановити особливості соціально – педагогічної роботи з гіперактивними дітьми у шкільному просторі

4. Висвітлити практичні аспекти соціально – педагогічної роботи з гіперактивними дітьми в школі

5. На основі аналізу практичного досвіду розробити практичні рекомендації шкільному соціальному педагогу з корекційної роботи з дитячої гіперактивності

1. Гіперактивна поведінка дитини як соціально-педагогічна проблема

1.1 Феномен гіперактивності дитини: соціально-педагогічний огляд

Поняття «гіперактивність» складається з двох частин: «гіпер» та «активність». Гіпер – (від грецьк. ὑπέρ – над, зверх), прийменникабо складова частина складних слів, що означає: 1) перебуваючий вгорі, 2) збільшений щодо норми.

Активність (з лат. aktivus – дієвий, діючий), а зокрема що стосується роботи «активність особистості» – особливий вид діяльності або особлива діяльність, що відрізняється інтенсифікацією своїх основних характеристик (цілеспрямованості, мотивації, усвідомленості, володіння способами й прийманнями дій, емоційності), а також наявністю таких властивостей як ініціативність та ситуативність. [3]

Отже, гіперактивність – стан, при якому активність і збудливість людини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад. Гіперактивність частіше зустрічається у дітей та підлітків, ніж у дорослих людей, тому що викликається емоціями.

У широкому сенсі «гіперактивність» означає круг різноманітних проблем поведінки – неслухняність, часті нічні пробудження, а також багатослівна, нав'язлива або залежна поведінка і т.д. У психіатрії під гіперактивністю розуміють руховий неспокій дитини.

Гіперкінетичний розлад – згідно міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду включає гіперактивність, порушення уваги, імпульсивність. Синонімами є терміни: синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ), мінімальна мозкова дизфункція (ММД), синдром рухової гіперактивності з порушеннями уваги. [25]

Спеціальні обстеження показують, що протягом останніх років близько 15–20% дітей, що вступають до школи, мають різні порушення нервово-психічного здоров'я. Порушення нервово-психічного здоров'я автори відносять до категорії так званих «прикордонних розладів», тобто що знаходяться на межі норми і хвороби. Їх настільки важко розпізнати в дошкільний період, проте при щонайменшому «поштовху», яким і є початок систематичного навчання в школі і весь комплекс шкільних навантажень, вони приймають виражений характер, і вчитель стикається з цим раніше всіх.

Не дивлячись на те, що цією проблемою займаються багато фахівців (педагоги, дефектологи, логопеди, психологи, психіатри), в даний час серед батьків і педагогів все ще існує думка, що гіперактивність – це всього лише поведінкова проблема, а іноді і просто «розбещеність» дитини або результат невмілого виховання.

Наприкінці XIX століття в книзі Ф. Шольца «Недоліки в хара

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать