Формування національної свідомості учнів у десятому класі в курсі вітчизняної історії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Кафедра історії України

Курсова робота

Формування національної свідомості учнів у десятому класі в курсі вітчизняної історії

студента 4 курсу інституту

історії, етнології та права

стаціонарного відділення

Марійчака Романа Володимировича

Науковий керівник -

кандидат історичних наук,

доц. Т.П. Пірус

Вінниця – 2007

Вступ

Сучасні реалії соціального розвитку, можливість практичної здійсненності омріяного віками національного відродження в Україні як ніколи раніше висвітлили проблему духовного оновлення суспільства як дійсно невідкладну й найактуальнішу. При цьому, можливо вперше в історії, завдання виховання національної свідомості, формування морально-світоглядної культури постало першочерговим як стосовно кожної людини, так і стосовно до нації в цілому. Вирішення цього завдання безпосередньо залежить від розуміння необхідності повної перебудови вітчизняної системи національного виховання, в основі якої лежить зміна ціннісно ієрархії сутнісних пріоритетів життєустрою нації.

Напружений пошук нових ціннісних орієнтирів надто ускладнюється в епоху сучасної постмодернізації життєвого світу людини й нації - більш-менш струнка раціональна ієрархізація традиційних цінностей та смислів доби Модерну розмивається дисипативними процесами децентрації, масовізації та інфляції. Як наслідок, на перший план виходить проблема бездуховності, яка пов’язується з ціннісною дезорієнтацією, дегуманізацією людини I суспільства, з моральним та релігійним хаосом. Більше того, криза духовності ототожнюється сьогодні не лише з окремими формами культурної реальності, а й з глобальною кризою культури як Іманентної форми людського буття. Зрозуміло, що проблема національного виховання не може бути вирішена без осмислення його духовних засад, розгляд яких передбачає звернення до таких найпоширеніших понять сучасного соціокультурного дискурсу, як культура та духовність.

Багатобарвна поліфонія підходів до осмислення проблеми духовності як новітньої ціннісно-гуманістичної культурної парадигми на терен сучасної вітчизняної наукової думки представлена дослідженнями В.С. Возняка, ПІ. Горак, О.І. Зеліченко, Н.В. Караульної, С.Б. Кримського, М.І. Лук, В.А. Малахова, А.О. Осипова, С.В. Пролєєва, І.В. Степаненко, В.Г. Табачковського, В.Г. Федотова, Н.В. Хамітова, Ж.Б. Юзвак та ін.

Про підвищену увагу.вітчизняних науковців до феномену духовності свідчить ціла низка науково-практичних конференцій I теоретичних семінарів, що за останні 10 років відбулися в провідних. ВНЗ Києва, Львова, Одеси, Кривого Рогу, Житомира та інших міст України, а також започаткованих періодичних наукових видань, як-то: «Актуальні проблеми духовності» (Кривий Ріг), «Духовність українства» (Житомир) та ін.

Між тим, аналіз представлених теоретичних побудов дозволяє говорити не лише про суттєві досягнення у вітчизняному осмисленні проблеми духовності, в намаганні охопити різні П грані, але й про певні пробіли, що стосуються деяких важливих П аспектів. Серед останніх осмислення духовності в контексті націотворчого руху, важливою складовою якого завжди було й залишається національне виховання.

У зв’язку з цим основною метою на даному етапі стало обгрунтування субстанційних та структурно-функціональних характеристик культури і духовності як визначальних чинників національного виховання.

У контексті Ієрархії системоутворюючих форм самоорганізації людського Існування найперше місце належить культурі як символу буття людського духу. Вочевидь,що й сучасні теорії виховання, особливо національного, безпосередньо пов’язані з усвідомленням тієї ролі, яку відіграє культура (і відігравала упродовж усієї історії людства) у процесі національної розбудови.

Проте таке усвідомлення постає не лише важливим завданням освітянсько-виховного процесу, воно є також найактуальнішою проблемою вітчизняного гуманітарного пізнання. Як проблему гуманітарної аури нації влучно окреслила П Ліна Костенко: «...кожна нація, — зауважує знана поетеса і науковець, — повинна мати свою гуманітарну ауру. Тобто потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою; мистецтвом, — в їхній Інтегральній причетності до світової культури І, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті»

Етимологія слова «аура» налічує до десятка значень, І всі вони пов’язані або з повівом вітерця, або з подихом, або з уявленнями про золото — золоту середину (наприклад, «аиrеа mediocritas» у Горація), золотий дощ (епітет Персея аиrгі gепа» — «золотонароджений», адже Юпітер навідав Данаю у вигляді золотого дощу). Асоціативне коло цих значень окреслює той духовно-культурний німб, що золотим сяйвом неначе огортає життя цілої нації, оберігаючи це життя та наділяючи його вищим смислом.... Що ж створює ауру нації, ауру, яка не лише спонукає у людину повсякчас відчувати свою національну причетність І відстоювати свою національну гідність, а й презентує образ нації у світі? Відповідаючи на це запитання, Ліна Костенко цілком доречно наголошує на культурних засадах такої презентації. Історія світової культури повсякчас доводить, що образ нації визначається передусім її культурним обличчям. Ауру Іспанської нації створили Сервантес, Гойя, Ель Греко, Сарасате, Гарсіа Лорка, — про них ми з