Новокаїн та місцева анастезія

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

НА ТЕМУ:

Новокаїн та місцева анастезія

1.1. Введення. Місцева анастезія

З давних часів перед людством стояло питання про БІЛЬ. З розвитком суспільства і його науково-технічним прогресом ця проблема не зникла. Тому, не дивно, що багато вчених присвятили весь час і енергію вирішенню цієї вічної проблеми. З розвитком медицини це питання стало особливо гостро. Особливо гостро поставили це питання лікарі-хірурги. Тут медициною було визначено два основні напрями: втрата на час всіх відчуттів людини, і відповідно втрата відчуття болю (загальна анестезія); і спроба досягти знеболення тільки на певній ділянці людського тіла (місцева анестезія) [1].

Перші спроби місцевого знеболення робилися в стародавні часи. За три тисячі років до наших днів застосовувалося сильне перетягування кінцівки джгутом. Воно широко застосовувалося в XVI-XVII - XVIII століттях і навіть в першій половині XIX сторіччя. У пошуках безпечнішого фізичного способу багато лікарів почали здавлювати не всю кінцівку, а тільки нерви. Воно приводило до порушення провідності нервів і до повної або часткової анестезії. Але мало ймовірно, щоб одне лише здавлення нервів могло дати повний знеболюючий ефект: майже неможливо здавити повністю нерв, оскільки він розгалужується. Здавлення нервів було не ефективним тому, що провідні больове роздратування шляху йдуть не тільки по нервових столах кінцівки, але і по вегетативній нервовій системі, по судинах.

У XVI столітті визначається новий агент для місцевої анестезії – холод [4]. У 70-х роках минулого століття XVIII для досягнення анестезії холод починають застосовувати охолоджуючі шкіру речовини, як ефір, хлороформ, бромистий етил, хлоретил і інші суміші. Ті ж речовини, які застосовувалися для загальної анестезії, починають випробовуватися як засоби для місцевої анестезії. Всі ці методи використовувалися і використовуються при крайній необхідності до цих пір.

Але в 1880 році вперше російським ученим В.К. Анрепом була виявлена анестезуюча дія кокаїну. З того часу почалося активний пошук і дослідження місцевих анестетиков. Пізніше почалося їх застосування із загальним наркозом. На даному етапі розвитку медицини важко її представити без місцевої анестезії.

Незважаючи на суттєві досягнення в лікуванні гострого болю, ця проблема залишається актуальною. Це пов’язано, перш за все, із зростанням кількості оперативних втручань, техногенних аварій та катастроф, терористичних актів тощо. Усунення болю протягом тривалого часу було прерогативою анестезіологів, поряд із проведенням анестезії, інтенсивною терапією та невідкладною допомогою.

Тому, місцева анестезія має велику пито­му вагу в клінічній практиці. Це по­в'язано з простотою виконання, відносною безпечністю, відсутністю потреби в спеціальній складній апа­ратурі. Найпоширеніші в клінічній практиці місцева інфільтраційна, по­верхнева (термінальна) і різні види про­відникової анестезії. Значно рідше ви­користовують анестезію охолодженням, внутрішньокісткову, внутріш-ньовенозну під джгутом, акупунктурну аналге­зію. Фармакологічні препарати, що використовуються для місцевого знебо­лювання, належать до групи місцевих анестетичних речовин.

Широкому визнанню цього методу знеболювання сприяли праці О.В. Вишневського, О.О. Вишневського і їх послідовників.

Сьогодні місцева анестезія посідає чільне місце в амбулаторній і полі­клінічній практиці під час знеболюван­ня невеликих оперативних втручань.

1.2. Загальні положення

Місцевоанестезуючі речовини – це група природних і синтезованих речовин, що мають здатність викликати оборотне порушення збудливості і провідності нервових рецепторів і провідників при прямому контакті з ними [2] і тим самим викликати місцеву втрату чутливості. В першу чергу вони усувають відчуття болю або так звану больову чутливість. Оскільки причини болю різноманітні, то види місцевої анестезії різноманітні. Місцева втрата чутливості може бути досягнута різними способами: шляхом охолоджування, здавленням нервів, анемізацією тканини і спеціальними хімічними речовинами. У медичній практиці розрізняють наступні види анестезії:

1. Інгаляційна або анестезія, що викликається охолоджуванням шкіри, яка досягається розпилюванням хлористого Етилу до появи на шкірі білої плями. Зазвичай її використовують для розтину поверхнево розташованих абсцесів і для анестезії щелепний-лицьової області.

2. «Поверхнева, або кінцева (термінальна) анестезія, яка досягається нанесенням розчину таких місцевих анестетиків на поверхню слизистої оболонки (або пошкодженої шкіри), які добре проникають в тканині і можуть вимикати функцію чутливих нервових закінчень.»[2 ]

3. Інфільтраційна анестезія досягається пошаровим просоченням тканин розчином місцевих анестетиків через які пройде операційний розріз; при цьому анестетик блокує нервові волокна, а також закінчення чутливих нервів.

4. Провідникова, або регіональна (обласна) анестезія досягається введенням анестетика по ходу нерва, внаслідок чого блокується проведення імпульсів по чутливих нервових волокнах во всій інервируемій цим нервом області [ 2 ]. Можна виділити два основних, вживаних виду цієї анестезії: внутрішньовенна або судинна, коли розчин анестетика вводиться в артерію або вену, яка заздалегідь вимкнена із загального круга кровообігу, і внутрішньокісткова, коли розчин анестетика вводять в кістковомозкову рідину. Самим поширеним видом провідникової