Кінезіотерапія дітей с церебральним паралічем

Зміст

Вступ................................................................................................................ 2

1. Поняття реабілітації.................................................................................... 4

2. Кінезіотерапія............................................................................................ 12

2.1 Поняття кінезіотерапії............................................................................. 12

2.2 Метод кінезіотерапії................................................................................ 16

2.3 Вживання активних методів лікування................................................... 18

2.4 Вживання пасивних методів лікування.................................................. 22

3. Оцінка ефективності медичної реабілітації.............................................. 24

3.1 Досвід лікування дітей з ДЦП по методиці В. Козявкіна...................... 24

3.2 Проведення експерименту згідно методики В. Козявкіна..................... 39

Список літератури......................................................................................... 44

Вступ

Значна поширеність захворювань і травм, складність і стійкість порушення функцій, що тривалою і часто стійкою втратою працездатності, ставлять проблему медичної реабілітації хворих в ряд найважливіших медико-соціальних проблем охорони здоров'я.

Багатолітня розробка авторами проблем реабілітації при різній патології дозволила викласти свої уявлення про відновне лікування, обґрунтувати необхідність комплексних реабілітаційних заходів, направлених на стимуляцію регенеративних для реституції процесів, посилення компенсаторних механізмів, а також запропонувати нові технологічні підходи до відновного лікування хворих при різних травмах і захворюваннях.

На базі сучасних фізіологічних і клінічних концепцій створені теоретичні основи лікувальної фізкультури, систематизовані фізичні вправи і визначені методичні положення до їх вживання. Таким чином, створені необхідні передумови для методичних розробок приватних питань в області практичного вживання засобів лікувальної фізкультури (фізичних вправ, масажу, працетерапії і ін.). Все це разом узяте сприяло формуванню вітчизняної школи лікувальної фізкультури.

Сучасна лікувальна фізкультура має тверді клінико-фізіологічні основи і продовжує розвиватися. В результаті багаточисельних експериментальних і клінічних досліджень і спостережень показана висока ефективність методу лікувальної фізкультури при різних захворюваннях і травмах, значно розширені показання до застосування різних засобів лікувальної фізкультури, виявлені механізми їх лікувальної дії на різні функції органів і систем організму. У основі позитивного ефекту, що отримується при вживанні засобів лікувальної фізкультури, лежить процес дозованого тренування, ведучій до підвищення функціональних здібностей всього організму і окремих його систем і органів.

Актуальність даної теми дуже велика, оскільки дуже багато дітей в даний час страждає хворобою ДЦП. Практичне значення теми – у вживанні викладеної методики В. Козявкина можна значно поліпшити фізичний стан дітей.

Мета курсової роботи – довести ефективність пропонованої методики.

Предмет дослідження – захворювання ДЦП у дітей.

Об'єкт дослідження – діти із захворюванням ДЦП.

Робота складається з 3‑х частин. Використані різні літературні джерела інформації.

1. Поняття реабілітації

Реабілітація (від лат. rе – «повернення» halibis – «здатність») – відновлення фізіологічного процесу. У сучасне поняття реабілітації входять бісоціальні закономірності відновлення здоров'я і працездатності хворих і інвалідів в комплексі з соціальними і економічними умовами, що їх визначають. Ця проблема вирішується за допомогою підходу, який передбачає комплексну оцінку біологічного, особового і соціального аспектів вирішення основної проблеми.

Об'єктом реабілітаційного процесу є хвора людина. Реабілітаційний процес проходить три стадії.

I – відновне лікування.

II – стадія ресоціалізації, з відновленням звичайних видів життєдіяльності, а також соціальних навиків.

III – повернення реабілітанта в звичайні умови життя.

Основні принципи реабілітації представляють: ранній початок, спадкоємність, етапність, індивідуальний підхід, комплексність заходів, що проводяться.

Реабілітація продовжує лікування і передує диспансеризації і вторинній профілактиці.

Реабілітація починається відразу після постановки діагнозу, часто реабілітаційні заходи починаються в реанімаційних відділеннях відразу після проведення операції.

Успіхи цивілізації, науково-технічний прогрес, досягнення медицини, на жаль, не привели до зниження інфекційних і неінфекційних хвороб серед населення планети. Навпаки, зростає число алкогольних, сердцевосудинних, респіраторних, ендокринних захворювань, нервово-психічних розладів, з'явилася група так званих емеристних інфекцій (СНІД, парентеральні гепатити і т. д.).

Причиною вищезгаданого є глобальна дія на організм людини соціальних, екологічних, медичних чинників.

До них відносяться:

· недостатнє, неповноцінне живлення;

· забруднення атмосфери і довкілля технічними чинниками;

· невиправд

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать