Становлення європейської інтеграційної політики Великої Британії (1946 р. – до кін.1980-х років)

Курсова робота

з історії міжнародних відносин на тему:

Становлення європейської інтеграційної

політики Великої Британії

(1946 р. – до кін. 1980-х років)

план

Вступ. 3

Розділ 1. Вступ Великої Британії до "Спільного ринку". 4

Розділ 2. Європейський вектор зовнішньої політики кабінетів Г. Вільсона Д. Каллагена. 9

Розділ 3. Підхід урядів М. Тетчер (1979-1990) до політики. 13

Висновки. 16

Висновки. 17

Література. 18

Вступ

Одним з наслідків розгортання процесу світової глобалізації є дедалі більше розмивання різниці між рівнями світової системи – міжнародним, особливо регіональним, та національним. Тому керівництво держав усвідомлює необхідність створення сильних та впливових міжнародних інститутів на регіональному рівні задля можливості регулювати сучасні глобальні тенденції, впливати на світові процеси. А такий регіональний комплекс, як західноєвропейський, що накопичив значний економічний та політичний потенціал, має можливість визначати не тільки регіональні структури міждержавних відносин, але і суттєво впливати на глобальні міжнародні відносини. Багатовимірність європейської інтеграції визначає велике значення останньої для розвитку світових політичних процесів

В європейській інтеграції тісно взаємодіють між собою елементи міждержавної співпраці учасників відповідних процесів та внутрішньополітичні процеси – особливості визначення місця окремих країн в інтеграційних структурах, формування національних доктрин щодо напрямів та інтенсивності інтегрування, поступок національним суверенітетом на користь тіснішої співпраці в спільних інституціях.

Проблема співвідношення національного та наднаціонального, що таким чином загострюється в процесі розбудови інтеграційних механізмів Європейського Союзу, особливо наочно представлена в політиці Великобританії щодо європейської інтеграції. Особлива позиція, яку Великобританія займає з часу вступу до Європейського економічного співтовариства, витікає з відмінностей у політичній та правовій системах, структурі зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних пріоритетів, ставленні до культурної ідентичності, що відрізняють країну від решти провідних західноєвропейських держав.

РОЗДІЛ 1. Вступ Великої Британії до "Спільного ринку"

Ідею про об’єднання Європи британські політичні діячі висловлювали ще після закінчення ІІ Світової війни, зокрема Е. Бевін та В. Черчілль.

Е. Бевін виступав з ідеєю формування очолюваної Великою Британією «третьої сили», яка за могутністю була б порівнянною із США та СРСР. Але саме Вінстон Черчілль був автором і архітектором «європейської концепції» Лондона. Його виступи в Цюриху 1946р., у Лондоні 1947р. і Гаазі 1948р. мали широкий резонанс у Європі і світі. В ті часи Черчілль часто говорив про «Сполучені Штати Європи», але так як європейські проблеми ніколи не були йому особливо близькі, то в цю назву він вкладав мало конкретного змісту, і здебільшого в контексті «німецько-французького примирення». В той же час очолювати інтеграційні процеси у зруйнованій після війни Європі, на їхню думку, не личило провідній світовій державі, якою вони звикли вважати Велику Британію. Британський міністр закордонних справ в уряді У. Черчилля, а у 1955 - 1957 рр. прем'єр-міністр країни, Е. Іден висловився так: «Історія Англії та її інтереси поширюються далеко за межі європейського континенту» [36, C.114] Значно більше значення для Великої Британії мали відносини з США та Співдружністю й вона не збиралася ними жертвувати. причиною небажання Альбіону виступити в ролі можливого лідера процесу об'єднання Європи було те, що Великобританія не відчувала достатніх сил, щоб нейтралізувати. Францію

Наприкінці 1950-х років міжнародна становище Великої Британії дещо змінилося, а разом з тим і ставлення до заснованого у 1957р. «Спільного ринку». Для Лондона вже стало цілком очевидним, що Англія значно втратила свої позиції на міжнародній арені. У лютому 1960 р. Гарольд Макмілланд у промові про «Вітер змін» визнав право колоніальних народів на незалежність. За уряду Алекса Дугласа-Х’юма Британська колоніальна імперія фактично припинила існування. Було зрозумілим і те, що

Співдружність не відповідає вимогам як провідник британських інтересів, особливо, після виходу із Співдружності у 1961 р. Південної Африки [36. С.114]. Певну роль відіграло й послаблення «особливих відносин» з США через ігнорування останніми позиції Великої Британії в Cуецькій кризі 1956р. Натомість ЄЕС процвітала. До того ж, підприємницькі кола Англії прагнули покращити своє економічне становище за рахунок нових ринків, подолання митних бар’єрів сусідніх держав. Ці моменти живили прагнення стати членом «Спільного ринку».

У 1960 р. Велика Британія, на противагу «Спільному ринкові», створила «Європейську асоціацію вільної торгівлі» (ЄАВТ), до якої увійшли також Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Спроба поглинути ЄЕС всередині ширшої зони вільної торгівлі не вдалася - ЄЕС значно випереджало у торгівельній активності своїх конкурентів - частка товарів країн «шістки» на ринках країн ЄАВТ катастрофічно зростала [20, С.210]. Британські політичні лідери переконались, що залишаючись поза Спільним ринком, Велика Британія ризикує опинитись в економічній ізоляції та поза можливістю впливати на важливі європейські та світові політичні процеси, що інтерес