Особливості процесу розширення НАТО на схід

Ціль НАТО

Головна мета НАТО - гарантувати свободу й безпеку всіх своїх членів у Європі й Північній Америці відповідно до принципів Уставу ООН. Для досягнення цієї мети НАТО використовує свій політичний вплив і військовий потенціал відповідно до характеру викликів безпеки, з якими зіштовхуються його держави-члени.

Діюча Стратегічна концепція, опублікована в 1999 р., визначає першорядні завдання НАТО в такий спосіб:

виступати основою стабільності в Євроатлантичному регіоні;

служити форумом для проведення консультацій із проблем безпеки;

здійснювати стримування й захист від будь-якої погрози агресії проти кожної з держав - членів НАТО;

сприяти ефективному запобіганню конфліктів і брати активну участь у кризовому регулюванні;

сприяти розвитку всебічного партнерства, співробітництва й діалогу з іншими країнами Євроатлантичного регіону.

Структура НАТО

Вищим політичним органом НАТО є Північноатлантична Рада, яка складається із представників всіх держав-членів і проводить свої засідання під головуванням Генерального секретаря НАТО. Північноатлантична рада може проводити свої зустрічі на рівні міністрів закордонних справ і глав держав і урядів. Рішення ради приймаються одноголосно. У період між сесіями функції Ради НАТО виконує Постійна рада НАТО, куди входять представники всіх країн-учасниць блоку в ранзі послів.

Вищим військово-політичним органом організації із грудня 1966 р. став Комітет військового планування, який збирається двічі в рік на свої сесії на рівні міністрів оборони, хоча формально складається з постійних представників. У період між сесіями функції Комітету військового планування виконує Постійний комітет військового планування, до складу якого входять представники всіх країн-учасниць блоку в ранзі послів.

Вищим військовим органом НАТО є Військовий комітет, що складається з начальників генеральних штабів країн - членів НАТО й цивільного представника Ісландії, не має регулярних збройних сил, і збирається не рідше двох разів у рік на свої засідання. Військовий комітет має у своєму підпорядкуванні командування двох зон: Європи і Атлантики. Верховне головне командування в Європі очолюється верховним головнокомандуючим (завжди - американським генералом). У його підпорядкуванні перебувають головні командування на трьох європейських театрах військових дій: Північноєвропейському, Центральноєвропейському і Південно-європейському. У період між засіданнями функції Військового комітету виконує Постійний військовий комітет.

До основних органів НАТО відноситься також Група ядерного планування, яка проводить свої засідання зазвичай двічі в рік на рівні міністрів оборони, зазвичай перед засіданнями Ради НАТО. Ісландія представлена в Групі ядерного планування цивільним спостерігачем.

Країни члени НАТО

· з 4 квітня 1949 (країни-засновники): Бельгія, Великобританія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія, США, Італія;

· з 18 лютого 1952: Греція, Туреччина;

· з 6 травня 1955: Німеччина;

· з 30 травня 1982: Іспанія;

· з 12 березня 1999: Чехія, Польща, Угорщина;

· з 2 квітня 2004: Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія;

· з 1 квітня 2009 року Албанія та Хорватія стали членами НАТО.

Розширення НАТО - процес включення нових країн у НАТО

Процес приєднання до союзу управляється Статтею 10 Північноатлантичної Угоди й відповідно до наступних угод. Країни, що бажають приєднатися, повинні відповідати певним вимогам і пройти багатокроковий процес, що включає в себе політичний діалог і військову інтеграцію. За процесом вступу спостерігає Північноатлантична Рада.

На саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 р. було ухвалене рішення про прийняття в НАТО Хорватії і Албанії. Македонія не була прийнята через вето Греції, накладеного через спорів про назву країни. Вступ України й Грузії в НАТО перенесено на майбутнє. Вручення Грузії й України Плану для членства в НАТО відклали, зокрема, Німеччина і Франція. Всенародне опитування на Україні на даний момент не проводився; тільки на підставі його результатів могло бути ухвалене рішення про вступ або не вступ у НАТО.2 квітня 2010 р. В. Янукович ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки країни до вступу в НАТО й національний центр із питань євроатлантичної інтеграції.

У серпні 2010 року голова уряду Росії В.В. Путін заявив, що в ході виводу радянських військ зі Східної Європи тодішній генеральний секретар НАТО сказав, що СРСР повинен бути впевнений у тому, що НАТО не буде розширюватися далі існуючих на той момент границь.

1.2 Розширення НАТО як процес внутрішньої трансформації Альянсу

НАТО - це союз демократичних країн, який має захищати демократичні цінності та підтримувати демократичні режими в країнах-членах. Отже, вступ країн Центральної Європи до НАТО був логічним і розглядався ними як важлива складова політичних перетворень і зміцнення демократії. Сьогодні функція захисту демократичних цінностей є пріоритетною для Альянсу, а розширення НАТО означає поширення демократії на країни Центральної та Східної Європи. Розширення функцій безпеки Альянсу спричинило також розширення географічних меж євроатлантичної безпеки. Реалізація функцій безпеки змусить НАТО переходити від “оборони членів Альянсу" до “захисту його інтересів”. Зміщення акцентів

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать