Комп’ютерні мережі архітектури WiMAX

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Комп’ютерні мережі»

на тему:

«Комп’ютерні мережі архітектури WiMAX»

Львів 2011

Анотація

В даній курсовій роботі розроблено проект комп’ютерної мережі масштабу чотирьохповерхового будинку, побудованої на базі технології Worldwide Interoperability for Microwave Access (WiMAX), розглянуто її характеристики, переваги та обмеження. WiMAX – являється технологією безпровідного зв'язку, що забезпечує широкосмуговий зв'язок на значні відстані зі швидкістю, порівняною з кабельними з'єднаннями.

Завдання на проектування

комп’ютерний мережа будинок безпровідний

Розробити комп’ютерну мережу масштабу будинку, виходячи з таких умов:

· Базова технологія: WiMAX

· Кількість поверхів будинку: 4

· Кількість комп’ютерів на поверсі: 20

· Обладнання: Базова станція BreezeMAX, swicht, точка доступу.

Вступ

Сучасний світ не може без інформації. Інформаційні магістралі сьогодні не поступаються по важливості транспортним, вони всюди – і на суші, і на дні океану, і в космосі. На сьогоднішній момент визначено три основних вимоги до мережевих з'єднань: висока пропускна здатність, надійність, мобільність. З'єднати всі три основних критерії може тільки покоління бездротових технологій WіMAX (Worldwіde Іnteroperabіlіty for Mіcrowave Access), стандарт ІEEE 802.16.

WiMAX – це система далекої дії, що покриває кілометри простору, яка зазвичай використовує ліцензовані спектри частот (хоча можливо і використання не ліцензованих частот) для надання з'єднання із інтернетом типу точка-точка провайдером кінцевому користувачеві. Різні стандарти сімейства 802.16 забезпечують різні види доступу, від мобільного (схожий з передачею даних із мобільних телефонів) до фіксованого (альтернатива провідникового доступу, при якому бездротове обладнання користувача прив'язане до розташування).

У загальному вигляді WiMAX мережі складаються з наступних основних частин – базових і абонентських станцій, а також обладнання, що зв'язує базові станції між собою, з постачальником Інтернету.

Для з'єднання базової станції з абонентською використовується високочастотний діапазон радіохвиль від 1,5 до 11 ГГц. В ідеальних умовах швидкість обміну даними може досягати 70 Мбіт / с, при цьому не вимагається забезпечення прямої видимості між базовою станцією і приймачем.

WiMAX застосовується як для вирішення проблеми надання доступу в Інтернет офісним та районним мережам.

Між базовими станціями встановлюються з'єднання (прямої видимості), що використовують діапазон частот від 10 до 66 ГГц, швидкість обміну даними може досягати 120 Мбіт/c. При цьому, принаймні одна базова станція підключається до мережі провайдера з використанням класичних дротових з’єднань. Однак, чим більше число БС підключено до мереж провайдера, тим вища швидкість передачі даних і надійність мережі в цілому.

Структура мереж сімейства стандартів IEEE 802.16 схожа із традиційними GSM мережами (базові станції діють на відстанях до десятків кілометрів, для їх встановлення не обов'язково будувати вежі – допускається установка на дахах будинків при дотриманні умови прямої видимості між станціями).

1. Історія розвитку WiMAX

Перша версія стандарту ІEEE 802.16–2001 була прийнята в грудні 2001 року, у стандарті споконвічно була відведена робоча смуга 10–66 Ггц. Стандарт ІEEE 802.16 описував архітектуру широкосмугового бездротового зв'язку, організованої по топології «точка – багато точок» й орієнтувався на створення стаціонарних бездротових мереж масштабу міста (WіrelessMAN). Тому що, в стандарті ІEEE 802.16–2001 на фізичному рівні передбачалося використання всього однієї частоти, названий він був – WіrelessMAN-SC (Sіngle Carrіer). Для частот у діапазоні 10–66 ГГЦ характерно швидке загасання сигналу й робота можлива тільки в зоні прямої видимості між передавачем і приймачем. Проте вирішується одна з головних проблем радіозв'язку – багатопроменеве поширення сигналу. У Стандарті було рекомендовано використати модуляцію типу QPSK, 16-QAM або 64-QAM. У радіоканалах шириною 20, 25 й 28 МГЦ швидкість передачі даних досягала 32–134 Мбіт, і дальність передачі становила 2.5 км. Пізніше, в 2002 році в стандарті 802.16–2001 минулого виявлені погрішності, і з'явився додаток 802.16з-2002, що розширювало профілі й коректувало їх. Через труднощі побудови бездротової мережі в зоні прямої видимості пристрою стандарту 802.16 так і не одержали широкого поширення й уже в січні 2003 року випустили розширення 802.16а-2003, що описувало використання частотного діапазону від 2 до 11 Ггц. У цьому стандарті передбачалося створення фіксованих бездротових мереж масштабу мегаполіса й планувалося, що надалі він стане альтернативою наземним рішенням широкополосного доступу для організації «останньої милі» замість xDSL, кабельних модемів і каналів T1/E1. Крім того, передбачалося, що для формування глобальної мережі бездротового доступу в Інтернет до базової мережі стандарту 802.16а зможуть підключатися точки доступу стандарту 802.11a/b/g.

Основна відмінність стандарту 802.16а – це робота в частотному діапазоні 2–11 ГГЦ, для якого не потрібне наявність прямої видимості між приймачем і передавачем. У виді цього зона покриття бездротових мереж 802–16a значно ширше, ніж у мереж стандарту 802.16. Використання частотного діапазону 2–11 ГГЦ зажадало й істотного перегляду техніки к

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать