Перехід українських націоналістів на антинімецькі позиції

ПЕРЕХІД УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ НА АНТИНІМЕЦЬКІ ПОЗИЦІЇ В ХОДІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

План

Вступ

1.Масштаби і характер діяльності ОУН на початку Другої світової війни

2. Відносини з вермахтом

3. Антинімецькі збройні акції УПА

Висновки

Вступ

З початку 1990-х років проблеми пов'язані з дослідженням історії Організації українських націоналістів (далі – ОУН) та Української повстанської армії (далі –УПА) посіли одне з провідних місць у роботі багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Такий посилений інтерес до даної тематики об'єктивно зумовлений тим, що в роки існування радянської влади про діяльність українського націоналістичного підпілля можна було писати виключно в негативному сенсі, підбираючи для зображення постатей та ідей цього руху найтемніші фарби. Однак приховування, старанне ретушування або викривлена правда про діяльність ОУН і УПА жодною мірою не наблизили радянських науковців не лише до розуміння природи національно-визвольного руху українців 1930–50-х рр., але й не дозволили їм сформулювати логічної та цілісної концепції подій Другої світової війни в Україні. Адже без детального та наполегливого вивчення діяльності націоналістичного підпілля годі вести мову про розуміння ключових подій історії останньої світової війни в Україні, не можна уявити масштабів, гостроти та безкомпромісності боротьби, яка точилася на території нашої батьківщини, а відтак важко сформулювати хоча б відносно точні висновки стосовно політичних, демографічних, територіальних, економічних та інших наслідків Другої світової для України.

У цій роботі пропонується дослідження переходу українських націоналістів на антинімецькі позиції в ході Другої світової війни. На мою думку, ця тема є досить актуальною, оскільки вона досі не є остаточно вирішеною на політичному рівні. В роботі розглядаються проблеми, які залишилися важливими для оонівського підпілля впродовж усієї війни. Це, насамперед, питання ефективності масових збройних виступів проти чисельнішого та сильнішого противника, проблема наявності командирських кадрів та їх вміння грамотно вести партизанську війну, проблема вибору союзника і взаємодії з ним тощо.

1. Масштаби виступів ОУН на початку Другої світової війни

Одним із найбільш суперечливих питань, пов'язаних із початком оунівської "партизанки" влітку 1941 року, є визначення розмаху та сили повстанського руху цього періоду. Справа в тому, що масштабність бойових акцій, проведених діячами ОУН(Б) (див. дод. 1) після 22 червня 1941 року, отримала у вітчизняній та зарубіжній історичній літературі діаметрально протилежні оцінки. Самі керманичі Організації безапеляційно стверджували, що ОУН(Б) розгорнула “широку повстансько-партизанську акцію на українських землях під московською окупацією ще перед приходом німецьких військ та героїчними виступами причинилася до звільнення вже великої частини української території з-під московської окупації…”[1] Німецькі ж військові кола категорично не погоджувалися з такими, на їхню думку, зухвалими оцінками та твердженнями, а тим більше не збирались нікому поступатися своїми лаврами переможців. Вони повсякчасно наголошували на тому, що всі українські землі, включно з Галичиною та Волинню, були звільнені від більшовизму “завдяки невтомним зусиллям частин і підрозділів вермахту, військ СС, поліції та військових формувань усіх інших організацій надісланих сюди рейхом”[2] .

Через багато років після закінчення війни, ідейно близькі до бандерівської ОУН українські еміграційні історики, такі як Л.Шанковський, слідом за Революційним проводом невтомно підкреслювали: “У балтійських країнах (головно в Литві) та в Західній Україні одночасно з вибухом війни вибухнуло повстання проти більшовиків. Збройний зрив відбувся на всій території Західної України з Буковиною включно. У Галичині й Волині виступили боївки під керівництвом Степана Бандери, на Буковині – такі ж боївки під керівництвом Андрія Мельника.

На Поліссі розгорнула свою діяльність “Поліська Січ” Тараса Бульби-Боровця”[3] .

Потрібно, однак, зауважити, що збройний виступ націоналістів не носив характеру одномоментного вибуху на всій території західної України із захопленням великих міст, розгромом значних сил противника тощо. Ні. Виступи носили ознаки початку партизанської війни, яка згодом мала б розгортатись у масове повстання. Але цього не сталося, бо з'єднання Червоної армії вже через 15–20 днів скрізь були витіснені за старий польсько-радянський кордон.

Водночас варто відзначити, що сила й результати ударів бандерівських загонів була солідною. Такий висновок логічно випливає з документів радянської сторони. У них, даючи загальну характеристику збройним виступам оунівців у червні - липні 1941 року, енкаведисти писали: "Вони (члени ОУН(Б)) створювали диверсійно-терористичні банди, які руйнували комунікації в тилу радянських військ, затруднювали евакуацію людей і матеріальних цінностей, наводили світловими сигналами ворожі літаки на важливі об'єкти, убивали партійних і радянських працівників, представників правоохоронних органів. Переодягнені в червоноармійську форму, оунівські банди нападали з тилу на дрібні підрозділи і штаби Червоної армії, обстрілювали їх із горищ будинків і заздалегідь обладнаних вогневих пунктів"[1] [4] .

Подібно до укладачів звітів НКВС, секретар Рівненського обкому КП(б)У В.Бегма писав у своїх д