Голодомор на Ізюмщині

Зміст

Вступ. 3

Розділ І. Огляд літератури. 5

Розділ ІІІ. Колективізація і голодомор на Ізюмщині. 13

Розділ ІV. Голос історії: свідчення очевидців голодомору. 19

Розділ V. Жнива скорботи. 24

Висновки. 26

Бібліографія. 27

Вступ

Ні труни, ні хрестів,
І ні тризни!

Прямо в яму.

Навіки віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни.

І її затамований гнів.

Антоніна Листопад

За давньою українською традицією свічкою на підвіконні поминали загиблих від насильницької смерті. Традиція сягає у далекі сторіччя, а біль за мільйонами, скошеними насильницькою смертю, живий для кожного, хто має душу і совість.

Запаліть сьогодні свічу. Мерехтіння її полум`я у вікні – це не видовище, не театр. Це знак нашої пам`яті і каяття за довгі роки байдужості до не чужого нашого болю. Серед закатованих голодом були діди і прадіди нинішніх та ненароджених поколінь.

В історії українського народу негативних сторінок аж занадто, але серед них високою скелею вивищується штучний голодомор 1932 – 1933 років.

Українська трагедія для іноземної громадськості, пересічного європейця залишається незрозумілою: як могло статися, що в центрі Європи, у середині цивілізованого ХХ ст.. на найбагатших у світі чорноземах працьовитий хліборобський народ міг мільйонами вимирати від голодної смерті.

75 років сплило з початку трагедії. Відгомін минувшини й досі лунає в серцях її свідків. Приховування, замовчування фактів штучного голоду в Україні – це теж злочин. Архівні дані та свідчення очевидців – вагомий факт, що підтверджує акт геноциду над нашим народом. Нехай жорстокі, та все ж корисні уроки має зробити молодь, аби не повторювати помилки в майбутньому.

75 років тому Україна пережила Катастрофу, яка могла зупинити життя всього нашого народу. Ми повинні пам`ятати наших невинно загиблих дідів, батьків, братів і сестер. Це дуже потрібно для кожного з нас, для нинішнього і прийдешнього поколінь. І тому мета мого дослідження – зробити свій внесок в збереження пам`яті про жахливі події голодомору 1932 – 1933 років.

В Україні стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року. 26 листопада 1998 року підписано Указ Президента України „Про встановлення Дня пам`яті жертв голодомору”. У 2000 році цей день отримав назву День пам`яті жертв голодомору та політичних репресій і відзначається кожну четверту суботу листопада. 4 листопада 2005 року з метою забезпечення належного вшанування жертв та постраждалих від голодоморів, відновлення історичної справедливості, утвердження у суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства Президент України В.А.Ющен-ко затвердив Указ № 1544 „Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні”, в якому голодомори названі геноцидом Українського народу. [17, c.7]

Голод не був наслідком засухи чи неврожаю, а став результатом цілеспрямованої політики комуністичного режиму. Такі дії влади є злочином проти людяності і відповідають визначенню геноциду у Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року. На цій основі 28 листопада 2006 року за ініціативи Президента України В.Ющенка Верховна Рада прийняла Закон „Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, яким голодомор визнано геноцидом Українського народу.

На сьогодні Голодомор в Україні визнали: Аргентина, Австралія, Канада, Еквадор, Іспанія, Естонія, Грузія, Італія, Литва, Перу, Польща, Парагвай, Сполучені Штати Америки, Ватикан.

Нинішнє покоління задається питанням: „Чи була альтернатива подіям в Україні початку 30-х років і чи були жертви українського народу неминучими?”.

Розділ І. Огляд літератури

На Заході про факт Голодомору стало широко відомо 29 березня 1933 року, коли журналіст Гарес Ричард Воон Джоунз опублікував свій відомий репортаж про існування голоду в Україні у 1932 –1933 роках. Цей репортаж був надрукований в багатьох газетах.

Вперше, 25 грудня 1987 року, перший секретар ЦК Компартії України В.Щербицький у доповіді, присвяченій 70-ти річчю утворення УРСР згадав про факт голоду. Згадування було побіжним (5 – 6 рядків), та причиною голоду було оголошено „посуху”, але принципово новим було визнання самого факту – раніше (і то дуже зрідка) дозволено було згадувати про „нестачу продуктів”.

18 лютого 1988 року „Літературна Україна” опублікувала доповідь Олекси Мусієнка на партійних зборах Київської організації СПУ. Вітаючи курс нового керівництва КПРС на десталінізацію, О.Мусієнко звинуватив Сталіна у здійсненні в республіці жорстокої кампанії хлібозаготівель, наслідком якої став голодомор 1933 року. Використане в цій доповіді слово „голодомор” було новотвором письменника.

На початку липня 1988 року на ХІХ конференції КПРС в Москві виступив Борис Олійник. Зупинившись на сталінському терорі 1937 року, він цілком неочікувана для присутніх завершив цю тему так: „А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з`ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйонів українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія”.

Перші ґрунтовні дослідження фактів про голодомор здійснив в кінці 40-х – на початку 50-х років ХХ ст.. Дмитро Соловей – у еміграції. Його роботи високо цінуються спеціалістами але не були широко відомі.

Наступний етап досліджень було проведено після створення Конгресом США спеціальної комісії з дослідження фактів г

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать