Другий Зимовий похід УПА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Курсова робота

на тему:

«ДРУГИЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД УПА»

План

Вступ

1.Бій під Малими Миньками.

2.Базар. За Україну , за її волю…

3.В поворотній дорозі.

Висновок

Вступ

Спільний польсько-український виступ проти більшовицьких військ у 1920 році, спочатку досить успішний, закінчився для української сторони невдачею.

Польща змирилася з Радянською Росією 12 жовтня 1920 року і війська УНР залишилися сам-на-сам із супротивником.

Коли ж під час Визвольних змагань у 1917-1921 роках кращі сини і дочки України боролися з московсько-більшовицькою навалою, вони й самі не знали, якого страшного ворога мають перед собою. Яке велике і страшне фізичне і моральне знищення несла комуно-більшовицька влада Україні й українцям як народові. Якби народ не дав збаламутити себе лжепророком, своїм і чужим, і не став одностайно до боротьби з наїзником та його прибічниками в Україні, він мав би нагоду закріпити свою власну українську державність. Лише пізніше роки показали, як дорого мусив український народ заплатити за те, що не зумів стати господарем на своїй прабатьківській землі. Але винуватити народ за те, мабуть, не можна, бо не народ, а його провідники не знали, чого вони хочуть, на знали, куди вести той народ, щоб забезпечити йому щасливе майбутнє.

Бій під Малими Миньками був останнім боєм української армії періоду Визвольних змагань. На наш погляд, через помилки командування Повстанчої Армії повстання зазнало поразки і привело до розстрілу 359 вояків – повстанців під Базаром.

Ця сумна подія ось уже 85 років відома як «Базарська трагедія». Щоправда, слова «відома» і «трагедія» не стосувалась «якихось» п’ятидесяти мільйонів українців, яким за радянських часів шкідливо було знати серед багатьох інших і цю правдиву сторінку своєї власної історії. Тому, на жаль, у свідомості більшості тодішніх жителів України Григорій Косовський був героєм, а Юрій Тютюнник – «бандитом»; хоча саме за наказом «героя» було розстріляно 359 обеззброєних полонених українських вояків Ю.Тютюнника, які прийшли до своєї України з однією метою - повалення в рідній країні радянської влади і утвердження її як незалежної держави.

У світі стаються трагедії, яких не можна ані обминути, ані обійти, проте трагедія під Базаром 22 листопада 1921 року була наслідком зарозумілості й самовпевненості генерала Тютюнника. Трагічну роль відіграли і політики, які ставили свої партійні догми вище української державності. Не бракувало й таких, котрі намагалися забезпечити собі трудами і кров’ю Повстанчої армії поворот в Україну на добрі посади, славлячи персональний інтерес вище всенародного.

Ось чому я зацікавився цією темою. Працюючи з різними джерелами, я намагатимусь дослідити цю історичну подію. Адже «Базарська трагедія» - маловідома сторінка в історії України.

23 листопада 1920 року С. Петлюра звернувся до польської влади дозволити існування Армії УНР на польських теренах, супроводжуючи це клопотання і додатковими проханнями: щоб до українських військ не залучали полонених російських вояків, щоб не було порушено структурної організації української армії, щоби польська влада подбала про медичне обслуговування і харчування вояків, щоби старшинський склад одержав право вільного пересування у межах Польщі і право безперешкодного виїзду за кордон за дипломатичними паспортами. Також С. Петлюра прохав дозволити діяльність юнацької школи, створення скорочених курсів Генерального штабу і під старшинського вишколу, видання спеціальних газет для вояків, заснування шкіл для неписьменних.

Звичайно, польський уряд не міг дозволити все це у повному обсязі. Проте звернення С. Петлюри поклало початок виробленню умов перебування Армії УНР на території Польщі.

В результаті цих переговорів 2 грудня1920 року військовим міністерством Польщі була видана інструкція, згідно з якою Армія УНР визнавалась як дружня і союзна. Польська адміністрація зобов’язувалася забезпечити нормальні умови життя українським воякам. Щоправда, такі умови так і не були створені. Вояки УНР мали обмежену свободу пересування. Мешкали у трьох спеціальних таборах, які знаходились поблизу населених пунктів Каліш, Шепйорно, Стршалково. Основна маса старшинського складу жила у місті Ченстохово. Загальна кількість армії УНР станом на січень 1921 року становила 17464 особи.

Грудень 1920-січень 1921 року пройшли у роботі над облаштуванням побуту. Польська влада не виконувала своїх обіцянок щодо забезпечення нормального харчування, відтак вояки нерідко потерпали від голоду, бракувало одягу і взуття. Проте і в цих умовах продовжувалась діяльність по зближенню з Польщею.

У січні 1921 року Рада міністрів УНР видала «Закон про Раду Республіки», яку тимчасовий найвищий орган народної влади. Польща не виявила заперечення щодо таких політичних рішень уряду УНР. Чому? Радянська Росія зволікала з підписанням договору і Польща не відкидала можливості використати українську армію. Але 18 березня 1921 року цей договір був підписаний і ставлення до Ради Республіки з боку Польщі змінилося, як і загалом до українців – політика стала жорстокіша. Стало зрозуміло, що варто покладатись тільки на власні сили. Дії по зміцненню боєздатності української армії стали пріоритетними. Надалі всі накази і положення видавались таємно.

28 квітня 1921 року з метою відновлення центр