Революція Горбачова в СРСР

Курсова робота з теми:

Революція Горбачова в СРСР

Вступ

Менш семи років пройшло від обрання М.Горбачова на пост Генерального секретаря ЦК КПРС до зняття їм з себе повноважень президента СРСР у зв'язку з формально-правовим припиненням існування цієї держави, що відбулося всупереч його волі. За короткий проміжок часу грандіозні ідеологічні, політичні, економічні, соціальні зміни приголомшили найбільшу країну світу, не тільки перевернувши зверху до низу всю сукупність державних та економічних структур, що затвердилися після жовтня 1917 р., але й докорінно змінивши європейський і навіть всесвітній порядок, підтримуваний з кінця другої світової війни і знівечений непримиренним антагонізмом капіталістичного Заходу та соціалістичного Сходу.

Говорячи про обмеженість і невдачі хрущовського проекту, про відторгнення системою спроб провести економічну реформу, іноземні оглядачі спочатку були дуже скептично налаштовані відносно реформаторських намірів Горбачова. Сумніви викликала сама можливість проведення яких би то не було серйозних змін у системі, яка майже одностайно сприймалася як закостеніла, з повністю вичерпаним потенціалом і приречена щонайбільше на тривалу стагнацію.

Така оцінка була природним наслідком глибоко антиісторичного підходу до феномена «радянської держави», характерного для прихильників «тоталітарної школи». На їх думку, головними рисами такої держави є політичні структури, позбавлені соціальної основи, нерухомі, схильні до застосування терору; покірне й позбавлене внутрішніх соціальних зв'язків суспільство; панування всюдисущої і згуртованої бюрократії; планова та надцентралізована економіка; всюдисущий ідеологічний контроль в умовах монополії держави на засоби масової інформації і охоплюючи всю «державу, яка панує над усіма іншими сферами життя і навіть над самою історією» (М. Левін).

Зміни, якщо припустити можливість таких, у цьому суспільстві могли б носити лише поверхневий характер; припущення ж, що така держава сама здібна виступити ініціатором серйозних реформ, здавалося немислимим. Тривалий період політичної відсталості і консерватизму, в умовах яких Радянський Союз прожив 20 років (1965-1985 рр.), здавалося, підтверджував правоту цієї точки зору. З одного боку, «олігархія дідуганів», які ототожнювали власне реакційне правління зі «змістом історії», впевнений в собі апарат, освячений і натхненний «науковим марксизмом»; з іншого - купка дисидентів, нерозсудливих опозиціонерів, осуджуваних і гнаних. А між ними - аморфна напівосвічена маса індивідів, звиклих до подвійної моралі. У якомусь значенні в наявності була дивна схожість між картинами, які малювалися радянською пропагандою і тими, що пропонувалися домінуючою тенденцією в західній радянології; єдина різниця була в їх дзеркальній протилежності. Обидві схеми ігнорували ті самі явища: існування багатої та складної соціальної тканини з властивою їй постійною еволюцією; наявність «контркультури» та різних субкультур, що сприяли формуванню умонастроїв, прагнень і очікувань поза і всупереч пропаганді засобів масової інформації; розвиток самодіяльних об'єднань і «неформальних» організацій, в яких точилися суперечки про майбутнє. В результаті і радянологи, і апологети ідеологічної чистоти були захоплені зненацька раптовим народженням реформи, ініціатором якої став Горбачов.

Ця реформа народилася не на пустому місці. її основні напрями широко обговорювалися спочатку в приватному і неофіційному порядку, потім в надрах керівних партійних інстанцій, що підтверджує, зокрема, доля «Новосибірської доповіді». Ті, хто в березні 1985 р. взяли керівництво державою та партією у свої руки, не могли не знати про глибоку кризу радянської економіки і про пов'язане з ним ослаблення міжнародних позицій країни, коли міжнародна напруженість досягла свого піку. Масштаб кризи, сама його природа вимагали справжнього «струсу» всієї країни. Реформа вже не могла бути, як при Хрущові в середині б()-хрр., справою маленької групи «реформаторів», які намагалися шляхом часткових змін поліпшити функціонування системи. Тепер задачі були значно ширшими. Мова йшла про те, щоб докорінно змінити умови виробництва і методи управління економікою, відношення до СРСР на міжнародній арені, позбутися спадщини сталінізму та оковів «адміністративно-командної» системи, насадженої в 30-і рр. У відомому значенні, вказував Б. Керблей, спочатку ці зміни можна було порівнювати із скасуванням кріпацтва (1861 р.) внаслідок шоку, пережитого після поразки в Кримській війні.

Якщо порівнювати період 1985-1990 рр. з 60-ми рр. або ж, як деякі, з періодом І928-1933 рр. - у всіх випадках реформи проводилися зверху. Реформа Горбачова почалася під трьома лозунгами: «гласність», «прискорення», «перебудова». «Гласність» можна було б визначити таким чином: зробити надбанням людей те, що досі переховувалося (або ж відкрито сказати те, про що «багато хто думав, знав і говорив тільки в своєму колі); визнати, нарешті, після десятиріч самовдоволення й брехні, наявність не тільки «проблем», але й загальної кризи системи: економічної кризи, кризи партії, яка стала повною копією міністерської бюрократії, частиною економічного апарату, яка давно вже перестала бути дійовою силою, здатною запропонувати і здійснити справжню політичну реформу; нарешті, кризи ідеологічної системи, від якої не залишилося нічого, окрім певної «суконної мови», яка вже нікого не переконувала.

Услід за гласністю, яка від самого п