Лютнева революція в Росії та падіння царату

ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЇ ТА ПАДІННЯ ЦАРИЗМУ

План

1. Лютневі події і зречення Миколи ІІ

2. «Двовладдя» або багатовладдя

3. Коаліційний уряд і зростання соціальної напруженості

4. Крах державних інститутів і розпад суспільства

5. Взяття влади більшовиками

1. Лютневі події і зречення Миколи ІІ

У середині лютого 1917 р. власті Петрограда вирішили ввести карткову систему. У деяких районах міста перед пустими прилавками магазинів спалахнуло безладдя. 20 лютого адміністрація Путилівських заводів оголосила локаут через перебої в постачанні сировиною, тисячі робітників виявилися викинутими на вулицю. Державна дума, яка засідала з 14 лютого ще раз піддала нищівній критиці «бездарних міністрів» і зажадала їхньої відставки. Депутати від легальної опозиції (меншовик Чхеїдзе, трудовик Керенський) спробували встановити контакти з представниками нелегальних організацій (Шляпниковим та Юренєвим). Був створений комітет для підготовки демонстрації 23 лютого (8 березня) - в Міжнародний жіночий день. Більшовики, які вважали цю ініціативу передчасною, приєдналися до неї тільки в останній момент.

Демонстрація була мирною, спокійною, майже радісною. У центрі міста до маніфестантів, які йшли від Виборзької сторони, приєдналися численні дрібні службовці, студенти та просто гуляючі городяни. Тут відбувся мітинг проти царизму. Власті визнали цей виступ виявом простої «боязні голоду», що не являє небезпеки. Тому вони обмежилися вивішенням оголошень, де переконували населення у наявності в місті достатніх запасів зерна.

Наступного дня застрайкували майже всі заводи. Жінки вже не складали більшості серед демонстрантів, атмосфера розжарювалася. З червоними прапорами і співом «Марсельєзи» робітники стікалися до центру міста. Сталося кілька жорстоких зіткнень із кінною поліцією. Розмах руху і відносна пасивність влади здивували і учасників і свідків.

На третій день роль більшовиків, основних організаторів демонстрацій, стала вперше помітною. Незважаючи на інструкції генерала Хабалова, командуючого Петроградським гарнізоном, який наказав поліції не допустити проходу демонстрантів через невські мости, маніфестації в центрі міста все ж відбулися. Тільки завдяки втручанню козаків вдалося розігнати демонстрацію. Ситуація ставала все більш заплутаною. На вечірньому засіданні уряду Хабалов зачитав телеграму від царя, де йому наказувалося «завтра ж припинити безладдя». Це було єдиною реакцією самодержавства на виникаючі події. Вночі охранка провела численні арешти. Керівники нелегальних організацій, які не чекали таких подій, зайняли вичікувальну позицію. Ніхто не міг навіть уявити, що кількох демонстрацій буде досить для початку та перемоги революції.

На четвертий день, у неділю 26 лютого, з околиць до центру міста знову рушили колони робітників. Солдати, виставлені владою в заслони, відмовилися стріляти по робітниках. Офіцерам довелося стати кулеметниками. Більше і 50 чоловік було вбито в той день. У той час як пригнічені демонстранти поверталися додому, уряд, який вважав, що перемога залишилася за ним, ввів надзвичайний стан і оголосив про розпуск Думи, ігноруючи заклик її голови Родзянко, звернений до царя, призначити «уряд довіри», щоб покласти кінець «безладдю». У той момент ні більшовики, які недооцінювали положення і не хотіли співробітничати з «оборонцями», ні меншовики побули готові заволодіти ініціативою.

Раннім ранком 27 лютого, писав згодом Троцький, робітники вважали, що організація повстання - справа значно більш віддаленого майбутнього, ніж було насправді. Точніше, їм здавалося, що вони ще не приступили до цієї задачі, тоді як робота була вже зроблена на дев'ять десятих. Революційний натиск робітників співпав із рухом солдат, які вже виходили на вулицю. У піч із 26 на 27 лютого солдати кількох лепб-гвардійських полків (Павловського, Волинського, Преображенського) збунтувалися проти своїх офіцерів, яким вони не могли пробачити наказу стріляти в натовп. Перемога революції була забезпечена вранці 27 лютого, коли демонстранти почали братання з солдатами. Повсталі захопили арсенал (40 тис. гвинтівок були тут же роздані), окремі суспільні будівлі і попрямували до Таврійського палацу.

Напередодні цар припинив сесію Державної думи, але депутати за прикладом французьких революціонерів 1789 р. вирішили продовжити дебати. Перед ними постало питання: як реагувати на наближення повсталих до Таврійського палацу, де проходило засідання? Деякі, погоджуючись із Милюковим, вважали, що буде більш гідним зустріти їх, залишаючись на свої місцях. Всупереч думці своїх колег Керенський вийшов назустріч повсталим і вітав їх прихід. Цим поривом він зберіг союз народу і парламенту.

У той же час група робітників, активістів-меншовиків із Військово-промислового комітету (К.Гвоздєв, М.Бройдо, Б.Богданов), які були щойно звільнені із в'язниці повсталими, разом із двома депутатами-меншовиками (М.Чхеїдзе і М.Скобелєв) і колишнім головою Санкт-Петербурзької Ради 1905 р. Хрустальовим-Носарем в одному із залів Таврійського палацу створювали Раду робітничих депутатів. Під ім'ям Тимчасового виконавчого комітету Ради робітничих депутатів група активістів, серед яких переважали меншовики, проголосила себе штабом революції. Він утворив Комісію із постачання (вона тут же закликала населення годувати повсталих солдат) і Військову комісію (під головуванням Мстиславського) для координації дій захисників револю