Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство

Стародавнє індійське, китайське, античне арабське і давньоруське мовознавство

1. Початкові уявлення про мову

Мовознавство, як майже й кожна наука, має свою тривалу і повчальну історію. Уже в стародавніх переказах, легендах, міфах відбивається інтерес людини до мовних явищ, ставиться питання про те, що таке слово, як воно виникло і чому говорять різними мовами.

За одним давньогрецьким переказом, люди у давні часи жили в злагоді, не мали ні міст, ні законів, говорили всі однією мовою і керувалися наказами Зевса, і тільки згодом Гермес упровадив різні наріччя і поділив людство на окремі народи. За висловом давніх римлян — Цезар може дати людині державний устрій, але неспроможний дати слова.

За біблією — цією збіркою релігійних легенд різних часів і народів,— бог сам дає великим природним явищам їх назви або ж надає Адамові здатності і можливості назвати всі живі істоти. Із біблії відомий міф і про те, як люди намагалися збудувати у Вавілоні вежу, що сягала б неба. Розгніваний таким зухвальством, бог «змішав» мови будівників, вони перестали розуміти один одного, і будівництво невдовзі було припинено.

Даром богів або винаходом видатних людей у стародавніх переказах, легендах, міфах є й письмо. Так, давні єгиптяни винахід письма приписували богові Тоту, вавілоняни — богові Набу; в стародавніх індійських легендах розповідається, що письмо людям дав бог Брахма, в китайських — мудрий Цань Чін, що мав обличчя дракона і четверо очей, знайшовши зразки для письма у зірках, у слідах птахів та ящірок.

Та, однак, перекази, легенди, міфи — це ще не наука. Вони самі вимагають наукових пояснень. Перші паростки наукових знань про мову формуються саме в боротьбі з міфологічними і магічними уявленнями про слово, про мову, формуються шляхом безпосереднього спостереження та реєстрації фактів, шляхом старанного аналізу мовного матеріалу, як про це хоч і посередньо, але недвозначно говорять найдавніші форми письма, передусім, у стародавньому Єгипті та Месопотамії. Словесно-складові системи давньоєгипетського письма, шумерського письма, з якого розвинувся клинопис, еламського письма, протоіндійського письма, критського, або мінойського письма, китайського письма дають змогу майже беззастережно твердити, що розпочинався аналіз мови з визначення змісту слів, побудови їх піктографічних та ідеографічних зображень, членування слів на склади і тільки потім уже й на звуки.

На жаль, у нас немає поки що писаних пам'яток, які б своїм змістом засвідчували величезну мовознавчу працю невідомих дослідників над створенням словесно-складових систем письма, над укладанням ассірійцями-вавілонянами словника шумерської мови, над створенням клинописного письма, але їхня видатна роль в історії науки про мову незаперечна.

2. Мовознавство в стародавній Індії

Найдавнішою пам'яткою староіндійської літератури були веди. Складаються веди з чотирьох збірок: Рігведа — книга гімнів, Самаведа — книга пісень, Яджурведа — книга молитов і жертовних церемоній і Атхарведа — книга заклинань. Найважливішою і частково найдавнішою є Рігведа, написана словесно-складовим письмом деванагарі і укладена десь приблизно 1500 р. до н. е. До вед, мова яких називається ведійською, долучається згодом величезна література, написана санскритською мовою. Санскритська мова, або санскрит — це літературна мова стародавньої і середньовічної Індії, що є дальшим розвитком мови вед, але на відміну від неї характеризується чіткішими нормами вимови, граматичної будови, словотворення та слововживання.

Веди — ця збірка релігійно-поетичних гімнів і ритуалів — користувалися у стародавній Індії величезною повагою, пошаною. А тим часом мова вед, мова санскритської літератури XV—X ст. до н. е. була вже далека від живої розмовної мови, від так званих пракритів. Виникла настійна потреба зберегти недоторканою мову священних гімнів, точність їх вимови, виголошування, забезпечити розуміння їх, унеможливити вплив пракритів на санскритську мову, нормалізувати, стандартизувати її, бо саме санскритська мова була не тільки мовою ведійської релігії, а й основою шкільної освіти. Санскритською мовою була написана майже вся давньоіндійська література. Ці чинники й спричинилися до формування, до створення мовознавства у стародавній Індії.

Питання мови трактуються у ведах — ведантах. В одній з ведант розповідається про фонетику та орфоепію, у другій витлумачуються метрика та віршування, у третій викладається граматика, а в четвертій. — етимологія і лексика. Ці чотири веданти визначили основні об'єкти давньоіндійського мовознавства, надавши йому емпіричного й описового спрямування.

Багато мовознавців стародавньої Індії працювало над укладанням списків виявлених у ведах незрозумілих слів, над укладанням різноманітних коментарів до вед, над вивченням фонетики, граматики, словотвору, етимології санскритської мови, але найвидатнішим серед них був Паніні, що жив десь приблизно у IV ст. до нашої ери. Використавши позитивні надбання усіх своїх попередників, Паніні створив свою славнозвісну працю під назвою «Аштадг'яї», тобто «складену з восьми частин». «Аштадг'яї» справді складається з восьми книг і містить у собі 3996 коротких віршованих правил, або сутр, розрахованих на легке запам'ятовування й усне передавання. Сутри охоплюють фонетику, морфологію, словотвір, етимологію і синтаксис класичного санскриту, хоч і без узвичаєного для нас поділу всього мовного матеріалу на відповідні підрозділи. Основа