Влада і право

Курсова робота з теорії держави і права

Академія управління бізнесу і права

Філія національної академії внутрішніх справ україни

Дніпропетровськ

2001р.

В современной юридической науке термин “право” используется в нескольких значениях.

правом называют социально-правовые притязания людей, например, право человека на жизнь, право народов на самоопределение и т.п. Эти притязания обусловлены природой человека и общества и считаются естественными правами;

под правом понимается система юридических норм. Это – право в объективном смысле, ибо нормы права создаются и действуют независимо от воли отдельных лиц. Данный смысл вкладывается в термин «право» в словосочетаниях « трудовое право», «международное право», «избирательное право» и т.д. Термин «право» в подобных случаях не имеет множественного числа;

названным термином обозначают официально признанные возможности, которыми располагает физическое или юридическое лицо, организация. Так, граждане имеют право на труд, отдых, охрану здоровья, образование, право на свободу мысли и слова и т.д.[1] , организации располагают правами на имущество. На деятельность в определенной сфере государственной и общественной жизни и т.п. Во всех этих случаях речь идет о праве в субъективном смысле, т.е. о праве. Принадлежащему отдельному лицу – субъекту права;

термин «право» используется для обозначения системы всех правовых явлений, включая естественное право. Право в объективном и субъективном смысле. Здесь его синонимом выступает термин «правовая система». Например, существуют такие правовые системы, как англосаксонское право, романо0германское право, национальные правовые системы и т.д.

В каком смысле употребляется термин «право» в каждом случае следует решать, исходя из контекста. Что обычно не вызывает затруднений.

Право классифицируется на естественное и позитивное.

Под естественным правом понимается совокупность прав и обязанностей, вытекающих из самой природы человекакак разумного социального существа, т.е. те права и обязанности, которые стали справедливыми нормами поведения людей в обществе.

Позитивное право представляет собой систему норм, содержащие определенные права и обязанности, исходящих от государства и общества, выраженных (закрепленных) в нормативно-правовых документах (законах, судебных прецедентах, актах исполнительной власти). При этом надо иметь в виду, что все правовые системы современного позитивного права в той или иной степени основаны на естественном праве, содержат естественно-правовые начала.

Право делится на частное и публичное. Первое направлено на удовлетворение потребностей и защиту интересов отдельных лиц, второе охраняет общие интересы государства.

В соответствии с формой (источником) права различают обычное (традиционное) право, прецедентное право, договорное право и право законов (кодифицированное, статутное, декретное право).

С развитием человека как индивида и члена различных социальных образований проявляется влияние на право различных религиозных, идеологических, этнических факторов, соотношение между ними. В этом плане, например, выделяются системы мусульманского права, индусского права, которые относятся к семье религиозного права[2] .

Существует также романо-германское право, англосаксонское право, традиционное.

В связи с делением права на отрасли можно выделить гражданское, трудовое, уголовное, земельное право и т.д.

Введення.

Право - один із найважливіших соціальних інститутів будь-якого цивілізованого товариства. Право не тільки є результатом правотворчества даного товариства, воно ще і відбиває рівень розвитку товариства, його соціальних інститутів. Основне призначення права полягає в тому, щоб бути потужним соціально-нормативним регулятором, визначником можливого й обов'язкового поводження індивідів і їхніх колективних утворень. Причому обов'язковість права, на відміну від всіх інших соціальних регуляторів, забезпечується можливістю державного примуса, правові відношення стають для всіх тих, до кого вони ставляться, загальнообов'язковим правилом (нормою) поводження.

Така пильна увага до теорії права, його методологічним основам пояснює актуальність обраної теми, її важливість для сучасної правової науки.

Актуальність теми особливо зростає в сучасних умовах, коли відбувається корінна зміна ролі і самої суті правової системи регулювання суспільних відносин. Демократизація товариства, будівництво правової держави потребують нових підходів у формуванні правового поля держави. А формування нових підходів, у свою чергу, потребує особливо зваженого підходу до осмислення теоретичних основ права.

Принципова важливість вивчення теорії права відвіку залучають істориків і теоретиків права до проблеми співвідношення права й інших соціальних інститутів товариства як регуляторів суспільних відносин. Серед значних теоретиків права можна вважати А.Б.Венгерова, що присвятив проблемам теорії і методології права свою монографію "Теорія держави і права", проблемами теорії права займався і значний правознавець - В.В.Лазарєв. Серед сучасних теоретиків і істориків права - В.Н.Хропанюк і ін.

Вивчений масив літератури дозволив сформулювати ціль даного дослідження - аналіз права як соціального інституту, процедур створення норм права, особливості формування правового механізму регулюван