Екологічна мережа Донецької області

Вступ

Природно-заповідна справа в нашій країні на нинішньому етапі свого розвитку задекларована на найвищому рівні як сучасний пріоритет довгострокової державної політики. Це, безумовно, є свідченням цивілізованого шляху розвитку України, яка своєю політикою передбачає докорінне удосконалення й оптимальне функціонування природно-заповідної справи відповідно до нових соціально-економічних умов, її інтеграцію у Всеєвропейську стратегію збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, синтез в єдину систему як нових поглядів, так і апробованих вже протягом історичного розвитку в Україні принципів, підходів та показників створення та функціонування природно-заповідного фонду. Наміри України інтегруватися в європейський природоохоронний простір зобов'язують її, насамперед, закріпити за державним механізмом управління природно-заповідною справою вирішальну роль права, збалансованого бюджету, надання пріоритетного значення соціальному й екологічному факторам у прийнятті управлінських рішень, приведення у відповідність до об'єктивних умов розвитку більшості традиційних понять, принципів та підходів у формуванні та існуванні природно-заповідного фонду. Сучасна природно-заповідна справа має стати комплексною системою узгоджених між собою й об'єднаних єдиною метою, методологією та ідеологією традиційних і новітніх поглядів, положень і понять, принципів та механізмів їх реалізації, спрямованих на збереження, відтворення та збалансоване розумне використання природно-заповідного фонду.

Водночас дуже важливим є також створення засад для системи прийняття управлінських рішень на різних щаблях влади через складний і довготривалий процес реформування, переорієнтування, вдосконалення та визначення стратегічних напрямів довгострокового розвитку природно-заповідної справи, в тому числі діяльності заповідників і національних природних парків України та інших територій і об'єктів природно-заповідного фонду з метою своєчасної, поступової і без втрат інтеграції в ринкову систему країни. Така політика диктується тим, що вирішення головних природоохоронних проблем в Україні гальмується певною відсталістю та недосконалістю як ідеології, принципів та методів природоохоронної теорії, так і системи практичних рішень щодо збереження, відтворення та збалансованого використання природно-заповідного фонду, управління у цій сфері, недостатнім розвитком геосозологічних досліджень, низьким рівнем фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення.

Специфічність та своєрідність розвитку природно-заповідної справи спонукають до особливої уваги у визначенні її об'єкта та предмета. Вже стало очевидним, що в об'єкті природно-заповідної справи простежуються як матеріальні, так і нематеріальні аспекти, а предмет має відображати основні структурні елементи об'єкта і напрями його розвитку. Звідси, головним матеріальним об'єктом природно-заповідної справи є природно-заповідний фонд як своєрідна природно-територіальна система, яка відображає сукупність природних територій, категорій різних рангів, що взаємопов'язані та взаємодоповнюють один одного, а також забезпечують у межах регіону, держави чи міждержавного простору цілком стабільне та довгострокове виконання природоохоронних завдань.

Предметом природно-заповідної справи є: вивчення, виділення, резервування, проектування та функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх мережі й екологічної мережі.

Основні завдання природно-заповідної справи вперше в 1994 році масштабно були визначені Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), а саме:

• створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду як важливого інтегрального екологічного показника й оптимізація існуючих природно-заповідних територій (пріоритетний розвиток поліфункціональних) з метою поліпшення умов для збереження природних комплексів;

• удосконалення класифікації природно-заповідного фонду шляхом запровадження нових та уточнення статусу існуючих категорій;

• забезпечення репрезентативності природно-заповідного фонду за флористичною, біоценотичною, фауністичною, геологічною, ґрунтознавчою, ландшафтною й іншими екологічними ознаками;

• формування загальнодержавної територіальної комплексної системи охорони навколишнього природного середовища (екомережі) на основі поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду з іншими природними територіями, що особливо охороняються;

•запровадження регулярного наукового аналізу стану природно-заповідного фонду, органічного поєднання завдань розвитку природно-заповідної справи з системою освіти, екологічного та патріотичного виховання;

•підвищення ефективності участі України в міжнародному співробітництві у сфері природно-заповідної справи, створення міжнародних поліфункціональних природно-заповідних територій;

•удосконалення системи державного управління, перш за все, заповідниками та національними природними парками;

• посилення відповідальності за порушення режиму природно-заповідних територій.

На сучасному етапі розвитку природно-заповідної справи досі актуальними і трьома найголовнішими її завданнями залишаються:

• покращання екологічного стану країни згідно з конституційним правом населення на чисте довкілля через створення географічне репрезентативної мережі природно-заповідних територій;

• перехід на збалансоване співвідношення земель прир