Теоретичні основи екологічної етики

Пошукова робота на тему:

Теоретичні основи екологічної етики

Цінності природи, конфлікти цінностей і природоохоронні мотивації

Стрімкість пантери ще треба пізнати і терпіння павука ще треба осягти.

Висловлення індіанців США

Осьовою причиною екологічної кризи є не ріст населення, не розвиток промисловості, не наші економічні чи політичні системи, а людські відносини і цінності, що мотивують людські рішення.

Цінність, на думку відомого соціолога П. Сорокіна, є основою і фундаментом усякої культури. Цінності формуються через синтез функцій норми чи звичаю, але і містять у собі потребу й інтерес, борг і ідеал, спонукання і мотивацію. Цінність, як більш складний регулятор поводження, має на увазі вибір, полярність рішень, що свідчить про двоїсту природу цінності. З огляду на зміст однієї і тієї ж цінності, можна відкидати чи приймати подію, давати позитивну чи негативну оцінку (175).

Захисники природи не можуть не враховувати у своїй діяльності різні цінності природи і природоохоронні мотивації населення. Як справедливо пише російський еколог А. Кожара: “Всякая общественная группа требует своего подхода, своего набора методов, своего языка общения — хотим ли мы просто повлиять в нужную сторону на ее поведение или вовлечь в полномерную территориальную программу развития.

Ценностные стереотипы, детерминирующие поведение людей, существовали во все времена, а не только в нынешнем потреби-

23

тельском обществе. И будут существовать. Необходимо анализировать ценностный “профиль” конкретной целевой группы и готовить для каждой из них свою аргументацию, свои позитивные предложения и, что особенно важно, создавать привлекательный собственный образ, выгодно позиционируя свою деятельность в их системе ценностей. Все, что пишут социологи о разнообразии мотивов защиты природы и необходимости их интегрировать и использовать в своих программах — глубоко верно”.

Як вважає петербурзький філософ М.С. Каган, російська філософія довгий час не знала теорії цінності. До початку XVIII століття російська думка знаходилася під сильним впливом богослов'я, що визнає тільки одну цінність — божественну. Потім був у моді нігілізм (згадаємо тургенєвського Базарова), що взагалі заперечував усі цінності. Не потрапив термін “цінність” і в таке відоме вітчизняне видання як “Енциклопедія” Брокгауза та Ефрона. З 1917р. істинною цінністю стала цінність політична, а потім ще й економічна. Релігійна, духовна, етична, естетична й інші цінності надто довго були віддані забуттю. По-марксистські вважалося цінним те, у що людина вклала працю, а в що не вклала, наприклад, дика природа — цінним не вважалася. Усе це дуже заважало аргументувати захист видів живих істот і екосистем. Зараз перед людством стоїть екологічна проблема, що не має технічних рішень. Цю проблему в кінцевому рахунку можна вирішити тільки за допомогою фундаментальних змін у людських цінностях.

Природу врятувати, по великому рахунку, зможе тільки створення нової ціннісної, системи, заснованої на високому оцінюванні внутрішньої і нематеріальної зовнішніх (інструментальних) цінностей природи, використання яких не несе загибель природі. Усі цінності природи поділяються на два основних типи: цінності зовнішні (інструментальні), корисні для когось, крім самої природи (наприклад, для людини) і цінності внутрішні, що несуть корисність для самої природи і некорисні для людини.

Зовнішні цінності, у свою чергу, поділяються на матеріальні (економічні), тобто ті цінності, економічну вартість яких можна підрахувати, і нематеріальні (неекономічні), економічну вартість яких важко чи неможливо підрахувати. До матеріальних можна віднести господарські і рекреаційні цінності, до нематеріальних — етичні, естетичні, релігійні, наукові і т.д.

24

ВНУТРІШНЯ

(АБСОЛЮТНА, СПРАВЖНЯ, УРОДЖЕНА, НЕВІД'ЄМНА, ВЛАСТИВА) ЦІННІСТЬ (ДОСТОЇНСТВО, САМОЦІННІСТЬ)

Щось має внутрішню цінність, якщо воно існує і коштовне саме по собі, для себе, для своєї власної користі, незалежно від користі для інших, як ціль сама по собі, і є підставою для певних законів. Уперше про внутрішню цінність заговорив у 1785 році великий німецький філософ І. Кант. Однак він стояв на позиціях м'якого антропоцентризму і тому вважав, що внутрішня цінність присутня тільки людині, людству і всім розумним істотам.

Екофілософи XX століття розширили етику І. Канта, думаючи, що внутрішню цінність має кожна тварина, рослина, вид, екосистема, ландшафт, ділянки дикої природи, Земля і навіть окремі її неживі елементи — гори, скелі, дюни, хмари і т.д.

Внутрішня цінність незалежна від зовнішнього усвідомлення, інтересу чи оцінювання її свідомого існування. Внутрішня цінність не залежить від корисності істоти чи її заслуг. Багато в чому — це широко поділюване інтуїтивне представлення. Перефразуючи І. Канта, можна сказати, що білка, дятел, конвалія існують як ціль самі по собі, а не тільки як засіб досягнення цілей людини, інших видів і навіть екосистеми. Тому у своїх вчинках, спрямованих на них, вона насамперед .повинна розглядати білку, дятла чи конвалію як ціль. Можна припустити, що ціль істот, видів чи екосистем, що мають внутрішню цінність, полягає в збереженні життя, у волі, у продовженні існування, чи в їхньому власному щасті.

Інший відомий філософ — Хома Аквінський заявляв, що “кожен утвір існує для власного блага й удосконалювання”. Дійсно, будь-